Анархісти різних економічних шкіл вже давно ведуть боротьбу один між одним, щоб визначити яка економічна модель буде найуспішнішою, яка з них збереже найбільше прав як особистості, так і цілим соціальним групам, та які економічні моделі зможуть забезпечити людей справедливістю та всім необхідним для саморозвитку. Але найбільші суперечки відбуваються між анархо-комуністами та ринковими анархістами. І одним із ключових питань цього дискурсу є питання щодо доцільності, виправданості та ефективності конкуренції та кооперації.

У цьому есе, яке є першим із циклу "За кулісами", я проаналізую який має вплив конкуренція на особистість людини та динаміку малої групи. Визначу наскільки гарним джерелом розвитку та безпеки є конкуренція для людей.

Вплив конкуренції на індивіда

Конкуренція — це змагання людей або груп у досягненні схожої мети, кращих результатів у певних сферах діяльності. Конкуренція зазвичай виникає там, де відбувається зіткнення інтересів кількох людей або груп у одній із сфер діяльності людини.

Цей феномен дуже часто розглядають як частину економічної системи, лише поверхово розглядаючи те, яким чином вона впливає на психіку людини, хоча психологічна складова є важливим елементом як ринкової, так і планової економіки, і вилучати її з аналізу, або ж обходитися поверхневим аналізом на кшталт "конкуренція мотивує" чи "конкуренція відчужує" є помилкою. Звісно, частка правди в обох виразах є, але це однобічний погляд на такий складний феномен. Зараз спробуємо розглянути це більш детально.

Конкуренція, як і будь-який елемент нашого життя має як позитивні, так і негативні впливи на психіку людей. І хотілося б спершу згадати саме про позитивні її сторони.

Перше, на чому наголошують різні психологи: конкуренція є потужним інструментом для розвитку та прогресу, бо постійне бажання досягнути цілей, обійти суперників змушує людину постійно вдосконалювати власні навички, розвивати у собі певні психологічні характеристики та ідеї. Конкуренція є гарним стимулом до самовдосконалення, запозичення стратегій успіху у інших та створення власних стратегій, які допоможуть досягти цілей.

Іншими словами, одна самозайнята особа буде намагатися запозичувати стратегії свого суперника і переробляти їх під себе, що може дозволити йому вирватися у цій гонці вперед. На щастя вільний ринок забезпечує можливість для людини задовільнити потребу у використанні методів просування власних послуг, оскільки інтелектуальна власність буде майже скасована, і приватним залишаться, хіба що особиста інформації.

Інша позитивна сторона — конкуренція є тим середовищем, яке вимагає від людини проявити всі необхідні для перемоги риси. У випадку, коли цих рис немає, особа відразу помічатиме якісь проблеми, які не дають змогу їй розвиватися надалі. Так чи інакше у цих проблем виявляються причини і корені, які сягають психологічних характеристик особистості. Людина після невдачі впадає у фрустрацію, в залежності від її локус-контролю, вона шукатиме причини або ззовні, або в середині себе. Ті, хто мають внутрішній локус-контроль і швидко знайдуть причину своєї невдачі, зможуть вирватися вперед, або компенсувавши свою рису, або розвинувши її до того рівня, який вимагає від особи ситуація. Але не варто думати, що перевага є тільки у тих, хто має внутрішній локус-контроль. Іноді буває, що причина поразки дійсно лежить поза межами психології людини, а в об'єктивних факторах, які важко помітити. І ті, хто завчасно це помітять та виправлять також зможуть вирватися вперед. Зовнішній мотив — просуватися догори кар'єрних сходів стимулює людину до нових відкритів як у собі, так і світові.

Ще однією перевагою є формування ініціативності. Це пов’язано з тим, що конкуренція вимагає не тільки аналізу, а й рішучих дій поза межами зони комфорту. Пасивність дорого буде обходитися людині у вигляді повільного особистісного прогресу, малого заробітку чи довгої відсутності значних досягнень, що може відображатися як на економічному стані, так і на психічному, оскільки одним із одних провідних внутрішніх мотивів людини є стремління до самореалізації. Реалізуватися можна по різному, але саме у конкуренції людина має можливість як можна якісніше та швидко вдосконалити свої навички, так як перед нею майже регулярно будуть поставати різні перешкоди. Але конкуренція мотивує не тільки за допомогою мотивації до уникнення поразки, але й мотивацією до досягнення успіху. Зазвичай після вирішення завдання чи досягнення вищого рівня надається достатньо висока нагорода, яка призначена для задоволення основних потреб та залученя до нової, наступної діяльності.

Ще один позитивний момент, який варто відмітити так це формування навичок саморефлексії. Особистість, яка перебуває у постійній конкуренції має постійно аналізувати власний продукт діяльності, власні здібності та психологічні характеристики, щоб залишатися конкурентоспроможнім. Знову ж таки варто звернутися до мотивацій до успіху та поразки. Домінування першого вимагатиме від людини розвиток саморефлексії для отримання вищої нагороди та виконання більш складного завдання заради власного задоволення. Домінування другого примушує людину розвивати навички саморефлексії (трохи в обмеженому обсязі), щоб не зазнати поразки та не відчути на негативних переживань від невдачі. Цей елемент дуже добре пов’язаний із необхідністю розвитку своїх навичок. Без саморефлексії розвивати у собі впевненість та ораторське мистцество буде в край важко.

Саморефлексія та всесторонній розвиток особистості ​є двома сторонами розвитку особистості. Але існує ще безліч таких причин та сторін, які утворюють багатокутник.

Серед цих сторін варто відзначити лише декілька: однією із них є особистісні схильності людини, які були сформовані генетикою, або ж сформувалися у більш лагідній та дружелюбній атмосфері. І четвертою стороною є особистісна старанність, вмотивованість та бажання навчатися. Хоч ці риси формуються певним чином середовищем, але напрямок зазначає сама особистість в залежності від сприймання ситуації та згідно своєї ідеології. Саме тому це є важливою четвертою стороною цього пазла.

І остання позитивна сторона конкуренції — формування дисципліни, що може бути викликано мотивованістю до успіху. Конкуренція вимагає від людини зібранності, оскільки більшість професій чи занять мають у собі ті діяльності, які вимагають від людини впоратися вчасно, вкластися у дедлайн. Це має змушувати людину правильно організовувати час та правильно розтавляти пріоритети, що вимагає певного самоконтролю та дисципліни. Але звісно ж, конкуренція не є вирішальним елементом формування дисципліни, оскільки до конкуренції вона мала деякий час формуватися і в більш дружелюбних умовах, в родині наприклад. І тому конкуренція, буде правильніше сказати, не формує дисципліну, а саме розвиває схильності до дисципліни чи безладності. Оскільки в одних і тих самих умовах конкуренції, одна людина може стати більш дисциплінованішою, а інша — ні.

Дисципліна має формуватися не стільки в конкуренції, скільки в кооперації чи конкурентній кооперації. Але це залишу для інших есе.

Як ми бачимо конкуренція дійсно може сприяти розвитку особистості, мотивувати її та спрямовувати у кращу сторону. Але не все так яскраво як здається. Пірнемо ж ще глибже, та поглянемо у темряву, щоб більш детально пізнати конкуренцію та її сутність.

 Перше, що відразу впадає у око — негативний стрес (далі — дистрес) та негативні емоції, почуття, самовідчуття. Значний темп розвитку, швидка зміна середовища, а також значне відставання від суперників, постійна потребає долати власний конформізм та проявляти ініціативу викликає у людини досить велику порцію дистресу, що відображається на її здоров'ї.

Якщо адаптаційні можливості виснажені, або просто не відповідають умовам існування індивіда, відбувається "перевантаження" психіки та нервової системи в цілому, що може відображатися як в соматиці, так і в певних психічних порушеннях, які погіршують адаптаційні можливості та навички людини. І так, як не можна заперечувати той факт, що людина є "продуктом" множини площини (генетика) та висоти (середовища), то існує велика ймовірність, що конкуренція стане гарним середовищем для активування прихованих генів, що несуть у собі певні дезадаптивні хвороби, що виводять з конкуренції або частково, або повністю.Постійне відчуття тиску зі сторони конкурентів і усвідомлення можливого провалу, або ж занадто сильна концентрація на наслідках втрати конкурентоспроможності, може призвести до розвитку тривожності та тривожних розладів, що позначаться на ефективності праці, а отже і на конкуретноспроможності.

Також варто тримати у голові той факт, що конкуренція без кооперації не здатна захистити той прошарок людей, який постраждав у внаслідок невдач, оскільки жоден із цих механізмів не створений для цього. Конкуренція спрямована лише на розвиток, а не на стабільність та безпеку, усвідомлення чого також додає копійку у гаманець дистресового фактору.

Ще одним недоліком конкуренції є створення негативних установок як по відношенню до себе, так і по відношенню до інших людей. Часті перемоги, або відчуття частих перемог, зумовлені ігноруванням та витісненням поразок, можуть закріпити за людиною установку про її перевершеність, бездогані знання чи найкращі навички. І навпаки, часті поразки, або відчуття нескінченної чорної полоси, можуть формувати у людини відчуття безпорадності, безсилля та відсутності сенсу в житті, що може значно сильно вплинути на результати діяльності та положення в конкуренції. А у випадку ринку, то ще й на матеріальне положення.​ Не варто забувати, що при частому спостережені за поразками суперників, особливо тих, які сильно відрізняються від особи, (особливо, якщо ця різниця сильно впадає в очі, або на ній ставлять акцент) у людини може сформуватися установка щодо безпорадності та меншовартості певних груп населення, а випадки успіху людей, які походять зі "стереотипізованої групи" вважатимуться виключеннями, або повністю ігноруватимуться. Але і спостереження за частими перемогами може сформувати установку щодо певних прошарків населення, і часто ці установки можуть бути негативними і викликати такі емоції та почуття як «чорна» заздрість, зловтіха та злоба. Це викликане програшним становищем певних ринкових гравців, які не можуть досягнути того чи іншого успіху та ризикують залишитися ні з чим, або мати недостатній рівень доходів для проживання. Підвищений рівень заздрості чи злоби можуть бути причинами для порушення правил конкуренції і спрямування будь-яких дій для уповільнення розвитку та погіршення результатів суперників.

 І останнім недоліком я б хотів згадати тимчасовість. Конкуренція є зовнішнім стимулом, загальною характеристикою яких є обмеженість дії. Якщо конкуренція закінчиться, то людина перестане розвиватися далі. Що в принципі, можна помітити на сучасних олігархах та монополістах, які не прикладають максимуму своїх зусиль для розвитку своєї галузі, віддаючи це все на плечі власних робітників, а самі привласнюють їхні досягнення. Але на щастя, вільний від монополізації ринок передбачає безмежність можливостей до конкуренції, оскільки монополістам будуть активно заважати як громадська позиція, так і судові системи. Тобто такий мінус цілком може бути нівельований. Але виникає інша проблема із характеристики зовнішніх стимулів — вони перебивають внутрішні. Тобто посувають внутрішні, більш стійкі, причини до розвитку власних можливостей. Це може стати проблемою у тому випадку, якщо особа зазнає значної кількості поразок і розчарується у власних силах, припинивши власну боротьбу за краще життя, адже всі його спроби марні, і зовнішніх причин для розвитку більше нема, а внутрішні, такі як: інтерес до власної діяльності, задоволення від самовдосконалення, втілення вищої цілі були відсторонені зовнішніми стимулами, так би мовити відчужені.

Вплив конкуренції на групову динаміку

Перш ніж приступити до аналізу впливу конкуренції на групову динаміку, треба нагадати, або декому наголосити, що соціальна група — це не звичайна суміш або середнє значення всіх його членів, а окрема соціальна одиниця із своєю динамікою, законом розвитку та впливом як на інших людей і груп, так і на всіх, хто до цієї групи входять. Далі, я більш детально поясню, проводячи аналіз впливу конкуренції на групову динаміку.

Для більш легкого аналізу, я візьму малу соціальну групу, яка варіюється від 3-4 до 10-12 осіб. Спочатку необхідно пройтись по основним механізмам динаміки цієї групи, щоб мати уявлення на що саме може вплинути конкуренція і які саме механізми вона зачепить, де покращить обставини, а де лише погіршить. Конкуренцію я розглядаю зовнішню, тобто між двома групами, а не внутрішню — в середині однієї групи.

Треба розуміти, що ефект конкуренції на соціальну групу залежить від етапу існування цієї групи, і в цих етапах проявляється сутність динаміки групи.

На першому етапі відбувається знайомство членів групи один з одним. Усі поводяться обережно і деякі роблять невпевнені кроки до знайомства. Складаються перші враження один про одного, а правила поведінки формуються такі, щоб не зачіпати надто глибоких і серйозних тем. Часто вся група може опиратися на поведінку формального та неформального лідерів (першого можуть обрати самостійно, а другий формується «природньо» через повільне набуття авторитету серед товаришів). Зазвичай така група ще не влізла у конкурентну гонку, а лише планує до неї вступити, тому яких-небудь чітких впливів на групу тут майже не буде. Можу зазначити кілька речей: на цьому етапі формуються перші цілі, завдання та формуються способи реалізації мети, та в умовах конкуренції, коли потрібно діяти досить швидко і ловити вигідні пропозиції, команда може працювати у більш швидкому темпі; і на цьому ж етапі обирається лідер, і зазвичай ним виступає найсміливіший і активний учасник, який має або схильності до лідерства, або вже напрацьовані для цього навички.

Другий етап характеризується становленням групової самосвідомості. Члени групи починають чітко усвідомлювати свою приналежність до команди через створення неформальних емоційних зв’язків з колегами та організацію спільного побуту. У той же час відбувається нерівномірний розвиток неформальних і формальних відносин. Зазвичай конкуренція буде стимулювати розвиток формальних відносин, акцентувати увагу на проблемах і завданнях всієї групи, а формування емоційних і неформальних відносин буде відбуватися повільніше і на задньому плані через формуванні «підгруп» у цій групі, які частіше спілкуватимуться та формуватимуть груповий інтерес по відношенню до більшої групи​. Але у той же час, конкуренція з іншими групами може сприяти прискоренню ідентифікації себе із цією групою, тим самим зробивши стосунки між кожним членом більш стійкими.

Третій етап — конфліктний. На цьому етапі розвитку члени команди починають конфліктувати один з одним саме через формування на минулому етапі невеликих неформальних підгруп. До цього моменту кожен учасник взаємодіяв з іншим так чи інакше, набував емоційних зв’язків, з кимось товаришував, а з кимось набував особистісних конфліктів, які з часом почнуть впливати і на прийняття рішень під час групового засідання, або ж будуть впливати на ефективність виконання взятих на себе обов’язків в середині групи.

Десь між другим та третім етапом, члени групи починають звикати один до одного та розкривати свої риси з тих сторін, які при першому знайомстві не показували. Також відбувається звикання до свого місця у компанії. І в той же час, активні персони, які входять до групи, можуть хотіти чогось більшого, або бути невдоволеними прогресом їхньої праці. Можуть розпочатися конфлікти щодо розподілу обов’язків.

Іншою причиною конфліктів можуть бути погляди на спрямованість їхньої групи, починають проявлятися погляди кожного учасника на подальшу долю групи. Тут варто зазначити і властивість будь-який соціальних груп. При наявності певних конфліктів, існує велика ймовірність поляризації цієї групи: сформуються дві основні позиції щодо певного питання, які повільно затягнуть або всіх, або більшість членів групи, що призведе до конфлікту "стінка на стінку". Ситуацію погіршує сильний конформізм деякий учасників, який може призвести до підсилення однієї зі сторін без подальших спроб вирішити саму проблему, або ж до повного ігнорування двох сторін і формування третьої, роль якої буде лише у спостережені за розвитком подій, що звісно на користь не піде, адже конструктивних рішень воно не надає. Під час цього етапу деякі члени групи можуть піти через розчарування, і частіше за всех полишають команду саме представники третьої сторони з причини "набридли вічні сварки".

І ось тут ефект конкуренції матиме найбільший негативний вплив, оскільки структура групи стає більш уразливою до «атак» із зовні. Якщо в групі назрівали певні ділові або особистісні конфлікти, сильний тиск з боку конкуренції може розкрити усі ці конфлікти, або зробити їх потужнішими, що буде заважати групі залишатися конкурентоспроможними. Головна задача кожного члена групи, як можна швидше досягнути хоча б компромісу у більшості конфліктів, або в таких, які загрожують функціонуванню групи, інакше перед командою стоятиме загроза повного або часткового розпаду. І ось коли конфлікти почнуть вирішуватися, тоді група перейде на наступний етап розвитку.

Четвертий етап характеризується нормалізацією стосунків. Члени групи починають краще пізнавати один одного, стираються межі між підгрупами, які сформувалися ще на другому етапі. Тут особи починають прислухатися один до одного, змінювати упереджені думки та цінувати вклад кожного члена команди. Це найбільш творчий етап, де кожен може проявити креативність до вирішення проблеми, що згодом виливається у ефективне вирішення завдань. Суттєвим недоліком цього етапу є ймовірність «консервації» деяких учасників, які боятимуться розвалу групи і створюватимуть спротив будь-яким подальшим змінам у колективі.

Конкуренція тут вже не матиме сильного негативного впливу. Конфлікти можуть зустрічатися, але розпалюватися до критичних моментів не будуть. Тиск зі сторони конкурентів можуть стимулювати групу, що призведе до більшої ефективності. Інколи по причині нових перешкод, група може змінити власну структуру: замість лідера, якого обрали на цю посаду, головне місце займе неформальний лідер, який з’явився внаслідок поваги та авторитету серед товаришів. Це може бути пов’язано із невідповідністю нових проблем із якостями та навичками минулого лідера, який вирішив передати естафету комусь із команди, а самому піти геть, або сховатися на задньому плані. В іншому випадку, реформи можуть досягти того, що потреби у постійному лідері не буде. Ця посада передаватиметься із необхідності, яку бачитимуть самі члени соціальної групи. Хтось у ті чи інші кризові моменти може виступати вперед, що вирішити ту частину проблеми, на якій він спеціалізується.

І останній етап — розформування. І особливістю цього етапу є те, що за певних обставин він може ігнорувати майже будь-які попередні етапи розвитку групи. Особливо високий ризик миттєво переходу до останнього етапу відмічається на конфліктному етапі, оскільки конкуренція негативно впливатиме на динаміку всієї групи. Але і на інших етапах, ця ж конкуренція може стати причиною розвалу команди, але для цього повинна бути виконана умова — динаміка групи не відповідає конкурентному навантаженню. А точніше, група не змогла відповісти на зовнішній стимул відповідним чином. Причиною цього могла бути неправильна структура групи, були поставлені недосяжні цілі, не враховано мотиваційноїскладової учасників, розійшлися в інтересах, або ж відсутність компетентності, необхідної для оптимальної реакції.

Іншою причиною розформування може бути — досягнення цілей — найбільш гармонічна та «радісна» причина кінця співпраці між членами команди.

Висновки

Отже, що ми маємо? А маємо ми наступне: конкуренція не є абсолютним злом чи добром у світі: воно має свої недоліки та переваги. Серед переваг слід відзначити: стимуляція до самовдосконалення, стимуляція прогресу як такого, покращення певних психологічних характеристик: самодисципліна, саморефлексія, далекоглядність; якщо соціальна група встигла адаптуватися до умов конкуренції, вона здатна зміцнити їх взаємовідносини, стимулювати до нових звершень, стати джерелом покращень навичок як окремої людини, так і групової взаємодії; конкуренція також стає гарним середовищем для створення адаптаційних механізмів. Однак, ця ж конкуренція через відсутність певного рівня адаптаційних навичок у особистості чи групи може призвести до частих деструктивних конфліктів; дистресу, а як наслідок — психічних захворювань; конкуренція є зовнішнім стимулом, який заміщує більш постійний внутрішній стимул і при зникненні якого особа чи група перестане розвиватися. Конкуренція може стати ще й причиною появи негативних установок та певний упереджень щодо деякий соціальних груп та становити загрозу для ринкової конкуренції, а також механізми конкуренції без кооперації не може забезпечувати гравців, які почали втрачати позиції на перегонах.

Орієнтуючись на перераховані недоліки, я можу сказати, что конкуренція є досить непоганим методом стимулювання прогресу та розвитку особистостей, але опиратися лише на неї не варто через високий ризик розвитку багатьох психічних хвороб, які можуть виводити із гри. Звісно, вільний ринок імовірно зможе забезпечити належними умовами неконкурентноспроможніх людей, але такі заходи варто віднести до кооперації, а не конкуренції, як такої.

Подібний аналіз наштовхує на думку, що конкуренція повина поєднуватися з кооперацією, щоб виправити певні власні недоліки та забезпечити стабільність і створити безпечне місце чи час для перепочинку суперників, аби розвиток людей менше наштовхувася на дезадаптаційні хвороби.

P. S. Есе не відображає реальну картину повністю, оскільки факторів, які сприяють розвитку особитості чи навпаки, її деградації, дуже багато, серед який є дуже індивідуальні, які не враховувати не можна. Вона призначена лише для відображення тенденції та потенціалу конкуренції як частини суспільно-економічних відносин.