«У титана Прометея був брат Епіметей. У грецькій міфології Епіметей наділяв унікальними якостями всіх істот. Саме він надав газелі швидкість, а щоб врівноважити шанси, надав сили леву. Але забудькуватий Епіметей розтратив позитивні якості до того моменту, коли дістався до людей, і Прометею залишалося тільки вкрасти вогонь і мистецтво у богів, щоб дати людям хоча б щось для виживання. Ці людські сили і майстерність, або мистецтво — від грецького tekhnē, однокорінного зі словом «технологія», — стали результатом подвійної помилки: розсіяності та крадіжки.» [1]

Технології, немов віруси, з’являються нізвідки, експоненційно розростаючись до того моменту, доки не охоплять всю земну кулю. Їхня вірусна природа зумовлена соціальними спалахами, які стають лише інтенсивнішими з кожною новою хвилею. Як і будь-яку іншу вірусну епідемію, технологічну хвилю неможливо уникнути, замовчати або піддати впливу масової думки.

«Прометей — pro-metheus — це передбачення, але передбачення позбавлене такої необхідної мудрості. Це порожнє передчуття. Це жар наукових і технологічних відкриттів, прагнення зробити ривок у майбутнє, безоглядний рух вперед.» [1]

Повній і безповоротній зміні нашого життя передує тривожне відчуття поглинання технологіями. Ніби техніка має магнетичний спосіб впливу на людину, що змушує її змінювати свою поведінку і керуватися новими принципами існування. Небажання адаптуватися до технологічного розвитку зазвичай пов’язують з консерватизмом, неприйняттям нового і нашим невмінням змінюватись. Подібно до луддитів (робітників, які проводили стихійні протести проти впровадження машин на виробництвах в Англії 19 століття), сучасний індивід боїться втратити своє місце роботи та актуальність своїх знань про світ, проте, якщо вдатися до відчуттів людей з шизофренічним розладом, чиї здібності не підходять для роботи, чиє сприйняття виходить за рамки «нормальності», чий досвід  можна сприймати як іншу форму істинності та інтерпретації того, що відбувається у світі, то ми можемо підійти до більш складного пояснення цього почуття — зародження Машини Впливу.

Суть будь-якої технології — бути знаряддям або вмістилищем. Виходячи з цього, всі наступні технології мають дві характеристики, які неминуче впливають як на процес їх використання, так і на саму їх суть. Технології модифікуються, перебувають у постійному розвитку, доповнюють одна одну, стають єдиним цілим, або ж, навпаки, розмежовуються, набувають більш вузьких профілів.

З кожною такою модифікацією неминуче відбувається процес викривлення, техніка позбавляється деяких своїх функцій, змінює принцип свого використання і змінює свого оператора. Розвиток техніки нерозривно пов’язаний з розвитком спеціалізацій. Індустріальна революція стала переломним моментом — техніка взяла гору над спеціалізацією і змінила відносини між людиною та знаряддям праці. Виникнення індустріальних машин призвело до безлічі страйків на Заході. Робітники руйнували промислові об'єкти й будинки промисловців. Одним з таких епізодів стало знищення скляної фабрики та вілли Ежена Бодо — бельгійського промисловця, який незадовго до цих подій впровадив на своїй фабриці ванні печі для плавлення скла. Робота з такими печами вимагала нижчої кваліфікації, ніж зі старими горщиковими печами, що дозволяло фабриканту замінювати висококваліфікованих (як правило — спадкових) склярів менш кваліфікованою робочою силою. Луддити були не настільки схильні до ненависті до техніки, як до фабричного способу життя. У робітників не було достатньої кількості часу на власні справи, робота була низькооплачуваною, а взаємодія з машинами тих років призводила до безлічі захворювань. [2]

Подібні страйки ставали стихійною та інстинктивною реакцією на першу технологічну епідемію. Через півстоліття Мішель Фуко знайде в цьому часі початок зародження Дисциплінарного суспільства, родові заняття поступляться місцем загальній і спеціальній освіті, з’являться більш складні державні механізми контролю, а робітники на фабриках все більше піддаватимуться експлуатації.

«Влада господаря на фабриці була необмеженою. Призначені ним наглядачі стежили за постійною явкою на роботу, за старанністю робітників і дотриманням інструкції, складеної Веджвудом, що передбачала найдрібніші деталі виробничого процесу. Головним засобом встановлення подібної «дисципліни» в руках фабриканта була система штрафів. Штрафи стягувалися за найдрібніші провини, в тому числі за запізнення.

Спеціальний наглядач стежив за витрачанням глини, яка давалася робітникові на вагу, її неекономне використання також каралося штрафом. Штрафи на фабриці становили досить значну суму: на одного робітника їх припадало близько двох шилінгів на тиждень, що за тодішньої заробітної плати становило велику частку заробітку. Сам Веджвуд в одному з листів зізнавався, що його метою є зробити зі своїх робітників «безпомилкові машини.» [3]

«Моделювання тіла робить можливим пізнання індивіда, навчання технічній майстерності, закріплює певні види поведінки, а набуття навичок нерозривно пов’язане з встановленням відносин влади; формуються гарні сільськогосподарські робітники, витривалі та вмілі. У ході самої цієї роботи при належному технічному контролі створюються підлеглі суб'єкти і знання про них, на яке можна покластися. Ця дисциплінарна техніка, що впливає на тіла, має подвійний наслідок: знання «душі» і забезпечення підпорядкування. Ось результат, що свідчить про ефективність муштри: в 1848 р., коли «революційна лихоманка охопила всі уми, коли школи Анже, Ла Флеш і Альфора і навіть коледжі збунтувалися, спокій колоністів Меттре лише збільшився».*

Задовго до цього, в 1797 році, до британської психіатричної лікарні Бедлам потрапляє пацієнт Джеймс Тіллі Метьюз, його скарга полягає в тому, що його переслідує банда злочинців і шпигунів, які мучать його флюїдами, газами та променями за допомогою повітряного ткацького верстата. Вони використовують величезну кількість різнорідних атак, одні з них модифікують і спотворюють тіло: «вивертання ступень», «висікання іскри», «викручування очей», так і його мозок: «розтягування мозку», або «виготовлення думок» — один з бандитів присмоктується до мозку жертви, висмоктуючи його почуття, поки інший бандит, щоб заплутати, всаджує йому в мозок ланцюг думок, дуже відмінних від тих, що є його дійсними думками, перехоплюючи тим самим бажану інформацію.**

Щоб здійснювати такі складні маніпуляції над тілом жертви, бандити використовують магнетично заряджене повітря і газ, використовуючи свої знання в пневматичній хімії. Верстат, який використовують бандити, є химерою винайдених та ще не сформованих технологій, що дозволяють взаємодіяти і мати повний контроль над тілом і розумом людини, відсилаючи нас до недалекого майбутнього луддитів. Існує безліч випадків, подібних до цього, в яких описуються  міфічні істоти чи Диявол, але Метьюз одним з перших звертає свої параноїдальні побоювання до техніки. Машина впливу Метьюза діє на відстані, перебуваючи в Лондонській стіні, ставши однієї з перших технологій, яка миттєво скорочує простір між дією та реакцією.

«Друк зі знімних набірних форм був першою механізацією складної ручної роботи і став архетипом усієї подальшої механізації. Від Рабле і Мора до Мілля і Морріса книгодрукарський вибух розносив уми і голоси людей по всій землі, щоб відтворити в світовому масштабі людський діалог, що перекидає мости між епохами. Бо друкарство — якщо дивитися на нього як на сховище інформації або як на новий засіб швидкого відновлення знань — поклало кінець обмеженості і трайбалізму як психічно, так і соціально, як у просторі, так і в часі.» [2]

Наступна Машина впливу належить студентці Наталі А., чий випадок описав психоаналітик Віктор Тауск у своїй книзі «On the Origin of the «Influencing Machine» in Schizophrenia» (1919). Так само як і пристрій Метьюза, машина впливу працювала на відстані, за допомогою електричного струму і рентгенівських променів. Машиною керував професор, який ревнував Наталі і за допомогою машини міг бити або пестити її. Хоча обидва ці випадки можна розібрати з психоаналітичної точки зору, припускаючи, що Наталі виключає свої відчуття з власного тіла, переносячи їх на машину, цього разу ми погодимося з Дельозом, який вбачає різницю між Наталі та Тауском: де перший бачить тільки репрезентацію тіла, Наталі споглядає своєрідну онтологічну істину, яку вона переживає на власному тілі.***

«Деякі містики також виявляють занепокоєння. Одне з найпохмуріших писань на тему «електрозабруднення» належить перу Вільяма Ірвіна Томпсона, чиї сповнені сили тексти з легкістю долають підступні води між наукою, міфом та історією культури. Одна з найбільш ексцентричних його ідей пов’язана з сучасним статусом нашого «електричного тіла», яке, як вважає Томпсон, відіграє роль свого роду найтоншої енергетичної броні, що захищає фізичну реальність від жаху, хаосу і поглинаючих фантазмів астрального плану. Оскільки сьогодні ми піддаємо бомбардуванню свої ефірні скафандри «електронним шумом» з наднизьких частот і мікрохвиль і навіть погіршуємо ситуацію, використовуючи препарати, що змінюють свідомість, штучне медіаоточення і, звичайно ж, гучну музику, «астральний план просочується в зношений і рваний фізичний план». Оскільки наше ефірне тіло в прогалинах, а техніки навігації по астральному царству давно забуті, культура постмодерну у своїх іграх прямує прямо в похмуре черево колективної галюцинації.» [7]

Обидві Машини впливу є відображенням тих страхів, занепокоєнь і змін, які чекали на людей напередодні нової технологічної революції. Третя Машина впливу вже тут, серед нас, і нам не потрібно вдаватися до чужого досвіду, щоб відчути її ефект. Але для її опису нам необхідно повернутися до функцій технологій.

Технології скорочують простір. Книгодрукування скорочує простір між нами і знаннями інших, фотоапарат, відеокамера — візуальний простір, автомобіль, поїзд і літак — простір фізичний. Це постійне скорочення між вихідною точкою і кінцем призводило до постійної адаптації міського середовища, сприйняття часу і зміни наших поведінкових звичок.

«Хоча Америка розвинула широку мережу внутрішніх каналів і річкового пароплавного сполучення, вони не були пристосовані до коліс нового промислового виробництва, що набирали швидкість. Залізниця з паровою тягою як засіб прискорення виявилася одним з найбільш революційних розширень наших фізичних тіл, створивши нову політичну централізацію і новий тип форми та розміру міста. Саме залізниці американське місто зобов’язане своїм абстрактним решітчастим плануванням і неорганічним поділом виробництва, споживання та проживання. Автомобіль привів абстрактну форму промислового міста в безлад, перемішавши його розділені функції до такої міри, що це розчарувало і спантеличило як містобудівника, так і громадянина. Залишилося лише літаку довести до кінця цю плутанину, ускладнивши мобільність громадянина до того моменту, коли міський простір як такий стає нерелевантним. Однаковою мірою нерелевантним є простір великого міста для телефону, телеграфу, радіо і телебачення. Те, що містобудівники при обговоренні ідеальних міських просторів називають «людським масштабом», теж ніяк не в’яжеться з цими електричними формами. Наші електричні розширення самі по собі просто ігнорують простір і час, створюючи проблеми людського залучення та організації, прецеденту яким в історії ще не було. Хоча ми й можемо інколи з тугою згадувати про прості часи автомобіля та надшвидкісної магістралі.» [3] 

«Щоб прийти до розуміння засобів комунікації та технології, треба усвідомити, що кожного разу, коли ми стикаємося з новим заклинанням механізму або розширенням наших тіл, настає наркоз, або заціпеніння, що охоплює новорозширену область. Ніхто не скаржився на годинники, поки електрична епоха не зробила їх механічний сорт часу неприпустимо невідповідним. У наш електричний вік місто, яке веде механічне життя за годинником, виглядає скупченням лунатиків і зомбі.» [3] 

Від чого в кінці 20 століття могло з’явитися роздратування, як не від відсутності простору? Гіпермобільне життя хоч і дозволило разом з простором скоротити і час на різні види діяльності, але все ще не було ідеальним рішенням для розвитку більшої інтенсивності. Технологія повинна була вийти за межі реального світу, створивши власний простір, який буде називатися віртуальним.

Віртуальний простір — це і є технологія доповненої реальності (AR), яку ми сприймаємо як щось природне. Екран мобільних телефонів, комп’ютерів і планшетів став нашим техно-протезом, за допомогою якого ми отримали доступ до ще одного виду простору, освоєнням якого ми були захоплені всю першу половину 21 століття. Поява інтернету ознаменувала народження «електронної комерції»: тоді це дозволило здійснювати різні дії онлайн — купувати споживчі товари, бронювати квитки на поїзд, літак або в театр, проводити адміністративні та робочі процедури. Минуло кілька років, і це набуло зовсім іншого розмаху — почався підйом економіки даних і платформ. Це спричинило виникнення третьої Машини впливу, яка не тільки діяла на наші уми, але також сприяла викривленню нашого тіла, примусивши його до багатогодинного заціпеніння перед екраном. 

«Сьогодні формується повністю протилежна логіка: настає епоха нерухомості тіл. У виграші повинні бути всі: мабуть, передбачається користь для екології — тільки знати б, який вуглекислий слід від все більш інтенсивної цифровізації наших звичних дій, — менше часу треба проводити в транспорті, зручно працювати віддалено, поступово вивільняються комерційні приміщення, скорочуються відповідні витрати… Скільки факторів на виправдання такої динаміки. Вони підтверджують найважливіший факт: чим більше техніка прагне до симбіозу з нами на протязі двох останніх десятиліть, тим помітніше це веде до поступового анкілозу наших кінцівок.» [4]

Віртуальність, як і екран, стали тією самою Машиною впливу, яка сформувала в реальність концепт Дельоза про суспільство контролю:

«Суспільства контролю мають справу з машинами третього типу — з кібернетичними машинами і комп’ютерами, пасивна небезпека яких — зависання, а активна — піратство і впровадження вірусів.» [5]

«Йдеться про етап близько п’ятдесяти наступних років, але тепер всі ці в’язниці, школи, лікарні дають привід для постійної дискусії: чи не краще було робити все це вдома? Так, майбутнє за цим, майстерні, заводи — все це зрештою лопне. Чи не буде краще, однак, узаконити режими субпорядку і надомну працю?.. І вже протягом 40-50 років може розвиватися те, що вам пояснять, як було б чудово працювати і вчитися одночасно… Контроль не є дисципліною. Я скажу, наприклад, що швидкісна автодорога не відгороджує людей, але створюючи автодороги, ви збільшуєте способи контролю» [6]

Третя Машина впливу контролює нас не на відстані, а за допомогою віртуального простору. Технології минулого допомогли облаштувати наші оселі під універсальний простір, який за допомогою світла, електрики й техніки дає можливість автономно існувати практично не залишаючи будинку. Постійно перебуваючи в мережі, працюючи, навчаючись або ж використовуючи мережу для розваг і споживання, алгоритми збирають наші дані й оптимізують наше життя та змушують постійно відчувати потяг до екрана. Вони продовжують спотворювати наше тіло і психіку, зосереджуючи наше життя навколо цифрового виробництва і споживання.

«Подібно до того, як глобальні телекомунікації спотворили час і простір, машинні алгоритми об'єднують минуле і майбутнє. Зібрані дані й побудовані на їх основі моделі дійсності орієнтуються на майбутнє, виходячи з передумови, що нічого радикально не зміниться або не відхилиться від попереднього досвіду. Таким чином, обчислення не просто керують нашими діями в сьогоденні, але й створюють майбутнє, яке найкращим чином відповідає обчисленим параметрам. Якщо щось можливо, то його можна обчислити. Все інше, що не піддається кількісній оцінці та моделюванню, непередбачуване і відхиляється від встановленого зразка, невизначене і двозначне, — виключається з області можливих варіантів майбутнього. Алгоритми проектують майбутнє, подібне до минулого, що позбавляє їх здатності розібратися в реальності сьогодення, яке ніколи не буває стабільним. [1]

«Військовий шок, викликаний нестерпним шумом битви, був адаптований в стоматології та отримав застосування в пристосуванні, відомому як аудіак. Пацієнт одягає навушники та повертає регулятор звуку, збільшуючи рівень шуму до тих пір, поки не перестає відчувати біль, створюваний буром. Відбір одного відчуття для інтенсивної стимуляції якогось окремо взятого, спроєктованого  назовні, ізольованого і «ампутованого» відчуття в технології частково і є причиною того притупляючого впливу, який чинить технологія як така на своїх виробників і користувачів. Адже у відповідь на спеціалізоване подразнення центральна нервова система видає реакцію загального скам’яніння.» [3]

Остання Машина впливу зростає на наших очах, повертаючи нас до часів Метьюза і Наталі. В описаних випадках ШІ-психозу часто згадується сюжет переслідування, але тепер техніка не є інструментом переслідувачів, а стає союзником, що підтримує параноїдальні фантазії вразливого користувача. Штучний інтелект створює помилкове відчуття прометеївських можливостей. Одночасно виконуючи роль друкарського верстата, фотоапарата і літака, створюючи для нас тонну текстового і графічного матеріалу і скорочуючи наш шлях в цифровому просторі. Четверта машина впливу зуміла досягти того, чого не вдавалося жодній з попередніх — оселитися всередині самого користувача.

*Мішель Фуко — Наглядати й карати  
**Девід Хаслам — Ілюстрації божевілля
***Дельоз в Анти-Едипі проводить різницю не тільки між Наталі та Віктором, а між усіма описаними Тауском шизофреніками. Скорочено для більшої лаконічності. 

[1] Джеймс Барайдл — Нові темні століття

[2] Кевін Бінфілд — Праця луддитів

[3] Маршал Маклюен — Розуміння медіа

[4] Ерік Саден — Серед привидів. Міркування про епоху метавсесвіту і генеративного штучного інтелекту

[5] Жиль Дельоз — Постскриптум до суспільства контролю

[6] Жиль Дельоз — Що таке акт творення?

[7] Ерік Берн — Техногнозіс