І

/

Сніг це білий

білий що стає більшим

більшим за нас

тут

де тінь падає хрестом

твердолобий солдатський лід

то ковзкий то цупкий

моє внутрішнє згоряння

бачу як сонце прагне темряви

людина — любові

місто з випадаючими зубами

вони падають в підставлену долоньку

немає нічого хиткішого за стіни

місто висвистує вітром крізь дірку в зубах

це свистять розбійники

вони грабують склад

речі що лежать перед тобою

вже втратили свою ціну

ти — не встиг!

ясно що став дорослим

і мертві метелики більше не завдають страждань

мертва собака всього лиш тіло

людина — камінь

кинь якщо можеш  підняти

проданий пиріжок на вокзалі

з’їдене дитинство

заїди в кутиках рота

сльози  проковтнуті як ліки від застуди

я люблю вигин вулиці

та злам дому

/

тиранія погляду залишає подряпини на паркані

зеленому як трава ранньою весною

шкіра стає жорсткою

сухою як позаминулорічний очерет

вічний час зупиняється

вимикається світло

райдужка ока стає темною

це коло яке примирює тебе із собою

ось кухня

і тут лежать тарілки

ножі виделки

стільчик без ніжки

каліка що не прийшов з війни

чашка без ручки

людина без вуха

дитина що кличе маму

все це немає значення

і ніколи не мало

незворотність серця

хрипи

провисаючий клапан

дихає тихо-тихо сусід за стіною

він пише не твердою рукою

і три тривоги за три хвилини перетворюються на

аритмію хвиль у Японському морі

бийся головою об берег

все одно нічого не вийде

відкрию кватирку

і дихати стає легше

ось

розіп’ята на чотири частини шкуродерня панельок

вийди

вийди

щось говорить на периферії мозку

там де потилиця

і навіть далі

піти туди де тебе не дістануть ніжні руки хірурга

туди де висота поєднується з низиною

туди де горе густе та солоне віддає свою сіль, а забирає спокій

\

мело і міняло

обертало навкруги

хихотіло по ночах і знало

що жило у животі

сила

олово і цинк

що горіло все згоріло

не залишивши і слід

попливли тяжкі сновиди

прямокутні та прості

крижаною стала ця дорога

а над нею тільки дим

\

нитки це стежки

вони двори зшивають у ціле

тут колись люди жили

імена на стінах лишили

наче напис доби фараона

серед білих пустель

крає каменем серце

і душу дряпає мотузка

білий прапор білизни

простирадла висять на морозі

слухає музику

Владислав

зупиняючись у напівтоні  

між блакитним і білим

між небом і снігом

тут так само сходить зоря

проганяючи звіра.  

ІІ

\

вона питає його

—        Що з вами не так?

перекошені загадкові душі

обличчя зібрані наче клаптикова ковдра

люди сідають за столи

п’ють заливаючи порожнечі

але все то вода

її всотують меблі

підлога

органи без чуття

застарілі образи

срібний вік що виявився мідним

фальшиві монети

слів позолота

квіти прекрасні навіть коли хворі

а ви хворі

зеленуватий відлив на шкірі

можливо сухоти

можливо астма

а може і те і інше разом узяте

без царя в голові

з головою в руці

ти тримаєшся завітів Івана

все тобі мало

і земля і земля і земля без краю

і ховає вона тебе

береже

й накриває

православних своїми снігами  

що тобі тут

вигнання?

тебе вже раз відспівали

була Радуниця

і ряса

і квіти

і небо весною оповите

з тобою прощалися родичі

друзі

й напівзнайомі  

але ти ні з ким

лише начерк вечірнього листа

листоноша стукає в порожнечу віконних прогалин

там де скло розлетілось на скалки

серце залишене на столі

пульсує і б’ється

але тут біля моря

всі глеки наповнені молодим вином

і вони бережуть його прохолоду

ти дряпаєш нігтями шкіру

кличеш ночами дружину

і вино проливаєш на білу

постіль під фресками Джотто

стіни тиснуть

але за ними смерть

і ти чуєш її рясніння

наче суха лоза обплітає фасад

колони

атлантів

медуз

і лаври

Лаокоон!

твоя темінь

в тобі

бо ти в неї віриш

як в життя

чи у факт літератури?

\

він відповідає їй

дороги пам’яті брудні

не вірні у своїх довжинах

глибока осінь

і протяжний свист

та  постріл  що сягає неба

робить в нім діру

і занімілий свідок

подібного безчестя

(старий з манком на шиї)

з буддійським поглядом на речі

вдивляється у захід

тягнучи на схід

і в’ється

дим

обпаленої книжки

в руці

загрублої від праці

\

Memory

зелена злива

і поля що стікають вниз

де світлий перетікає в темний там ліс

а над лісом пнеться горб

шосе поєднує дві сторони

воно є неподільне як всяке

Я

обертаючись навкруги

картоплю дістаю з землі

бачу сонце воно тоне в сльозі

що тече по щоці

ІІІ

\

в’ється доріжка

б’ється хода

п’ята ранку

чи п’ята ночі

царівна в короні

дивиться на нас з вікна

ми для неї ліпимо сніговика

царівно царівно

це тепер твій чоловік

будь йому гарна жона

він чоловік хороший

у нього повне відро добра

ллється блакить

і ллються сльози 

в’ється доріжка

б’ється хода

\

замерзлі сльози висять на деревах і тремтять

\

опиняючись тут

опиняючись там

я не питаю котра година

і не очікую відповіді

вода в тарілці замерзла

поки чекав коли ти прийдеш

опиняючись тут

опиняючись там

я не встаю з постілі бо хотів би займати як можна менше простору

зтоншати  до сторінки

ці родимки на моїй щоці

поєднуючи точки можна скласти пейзаж

рівний трикутнику чи квадрату

скільки у мене гострих кутів?

тканина тріщить

і звисає немов завіса накинута на дзеркало

щоб ти там хотів побачити? Питаю себе

але не впізнаю

чотири роки

три два один чотири три два один один три чотири два

скільки днів і тижнів

квітів на шпалерах

візирунків на брудному посуді

сухарі в банці

банка припала пилом

водорості ростуть зі стелі мов зачіска 

пахтить морем

берегом

літом

я пірнаю вглиб

і дістаю весільний камінь

\

коровай коровай

кого хочеш

обирай

і сірим снігом летіло

і ти була в білому

над блакитною землею

блакитне небо

\

і

палили свічки готували їсти

жили так

як ніхто інший

в домі

що переживає вину

в ньому

кришуться сходи

аварійні балкони

і ворона живе на даху

палили свічки

рано лягали спати

жили і кохали

\

Сніг це білий

білий що стає більшим

більшим за нас

його хід

на годину швидший за час

що спливає  

тут

у невпізнаваності

серед розкиданих речей

\

і

я впіймаю сітями  те

що пливе нашим двором

бурним потоком

:

дерев’яний кінь

солом’яна лялька

три перстеньки

і валіза з речами