Чай

1

поля повіки віки

пливли і пливли

поки не замерзли

2

стіна відділяє від великого степу місто

степ — злий пес

виє вітром на повню

3

цілу ніч гуло і мело

свічка горіла на підвіконні

на ранок буря вщухла

а свічка згасла

4

танцювала серед посуду

кожен рух тверднув  

сухоцвіт на столі

5

листя  втрачає зелений

він перетікає в сни про літо

поки ти спатимеш я питиму зелений чай

6

наперстки чаю

не обпечеш пальців

тиха і прозора любов на дні

7

чайничок чашка піала

білосніжна порцеляна стає ніжно блакитною мов ранок

8

давня поезія схожа на пару від окропу

така ж невловима але все ще тепла

9

ти гаряча зі сну

трохи рум’яна

мов почервонілий бік яблука

серпень прокинувся тьмяним зимовим ранком

10

золоте яблуко падає на сніг

лежиш горілиць до неба не зводячи погляду від золотої зірки

ІІ Місто 

1

сніг на дахах

вороння мов посіяне насіння

2

на замерзлих вікнах поезія династії Тан

3

скляні троянди

райські яблучка

гарячі пиріжки на зупинці громадського транспорту

4

сірі бджоли роблять зимове молоко

воно змішується з чорною землею

земля зими промерзла й тверда

5

чорне срібло асфальту виблискує вологим слідом

площа повниться людьми

теракотове військо

6

глухий дзвін порожньої посудини луною відбивається від вікон панельних будинків

смуткова музика безчасся

брудне волосся душевно хворої Ельзи

Елізіум повниться косоокими душами

7

чоловік читає

чоловік чекає

чоловік вичікує

чоловік чимчикує до сигаретного кіоску

чоловік опускає очі роздивляючись взуття тих хто очікує

червоні та чорні чоботи

чоловіки та жінки

чистота числа

час читає нас

8

пасажири давно не купують квитків

більше вони не бояться кондукторів-контролерів

червоний трамвай курсує від стіни до стіни

водій вмикає фари

адже починається заметіль

жодного зв’язку окрім дороги

9

пекінська капуста на прилавку

китайські ліхтарики на деревах

рік вогняного дракону гасне серед снігу

10

стою перед стіною стискаючи капусту рукою

мов вогонь свободи

перед лицем катастрофи

ІІІ Щезання

1

тіні тануть на стіні

квіти тонуть в темноті

2

думав написати вірш

але вирішив не прощати себе

3

тиша

на дні якої вітер пагін колише

4

паперовий ліхтарик

коник

крихітна танцівниця

жовте світло

грива — тінь

короткий вік

5

духмяний горошок віддає аромат темряві

протяг гойдає фіранки

дух виходить через відчинену кватирку залишаючи по собі звук серця

6

ти була тут

а тепер тебе тут немає

місце ще якийсь час зберігає твоє тепло

а потім щезає і воно

 7

круглі горошини смутку нанизаю на мідяний дріт думки

одягну це намисто на шию

воно і тягне і болить

8

інша сторона дня перевернута долоня

9

зерна в землі

земля в горщику на вікні

10

зрізана петрушка поволі відростає

як здатність жити

коли тебе немає

IV Ранок

1

ловці людей розставляють пастки

2

дощ ранок відлига

діти прямують до школи

людолови підіймають  їх над рікою щоб перенести з одного боку на інший

3

це не початок

і не кінець

це вузлик між двома невідомими

4

в’яжуть руки у вузли

щоб з ними засвіти іти

5     

багатоокий Бог має багато поверхів

6

вірші

віриш чи ні?

7

Коли зайшла мова про спасіння багато наших людей шукало прихистку в бомбосховищах або в церквах. Вони мали надію на те, що Бог їх врятує, від цілком не заслуженої (як їм здавалось) кари. Кожен хотів думати про щось хороше, але найбільш притомні люди ні думали ні про що, і можливо саме це їх врятувало. Коли почалася ця завірюха вони швидко побігли в метро, молоді та старі, з дітьми, і тваринами. Вони бігли наввипередки, щоб заховатися в чорній дірі метрополітену. І я не міг їх засуджувати, адже інстинкт виживання вийшов на поверхню, при загальному бажанні залягти під землю.

Мене теж не минула ця участь.

Я закопав себе в горщик з землею, у якому ріс мій фікус.

Так мені вдалося обдурити смерть залишаючись в лабіринті.