Donate
Society and Politics

Деббі Букчин і Сікстін ван Отрів. Конфедерація як комуна комун. Частина 2

Низовина11/10/24 20:58274

Централізована влада і сталий розвиток перебувають у помітному протиріччі відносно одне одного. Екологічна політика вимагає гнучкої системи прямої демократії, що зв’язує політичне життя людей з навколишнім середовищем. Сутність прямої демократії полягає у менш централізованому використані людьми політичних можливостей та ресурсів, обговоренні та прийнятті рішень на громадських зборах. Але перед людьми, що хочуть реорганізувати суспільство, постає питання: яка стратегія допоможе забезпечити фізичну постійність суспільства та інтегрувати всіх його членів у єдину систему для колективного ухвалення та виконання складних рішень?

Відповідь на це питання дав мислитель та лібертарний соціаліст Мюррей Букчин. Він стверджував, що пряма демократія бере початок в інститутах подвійної влади, паралельних державним. Наріжним каменем цих інститутів має стати повсякденний досвід людей та їхні нагальні потреби. Конфедеративна демократія створює стійку платформу для здійснення подвійної влади — це не утопічна система, а цінний політичний і революційний досвід, до якого звертаються такі проєкти, як Західний Курдистан, Асамблея асамблей "Жовтих жилетів" і "Симбіоз" (конфедерація муніципальних рухів Північної Америки).

Авторки статті детально описують перспективи та приклади конфедеративної демократії:

 —  Деббі Букчин (Debbie Bookchin) — журналістка і співредакторка збірки її батька, Мюррея Букчина, "Наступна революція: Народні збори та обіцянка прямої демократії".
 —  Сікстін ван Отрів (Sixtine van Outryve) — докторка філософії в галузі теорії політики та права в UCLouvain у Бельгії.

Стаття опублікована в новому номері активістського онлайн-журналу "радикальної уяви" "Роздуми про революцію" (Reflection on a Revolution) під назвою "Подвійна влада" (Dual Power). Журнал був заснований вченим-активістом Джеромом Роосом в 2011 році.

Передмова від Taste the waste

 

Конфедеральні структури сьогодні

Конфедеративні структури існують не тільки в уяві. Вони виникали впродовж усієї історії в боротьбі народних рухів проти сил, що намагаються домінувати над ними. На особливу увагу заслуговують два нещодавні приклади використання конфедерацій у боротьбі: демократичний конфедералізм у Рожаві та Асамблея асамблей "Жовтих жилетів" (Assembly of Assemblies of the Yellow Vests) у Франції. Третій, який тільки зароджується, але котрий створює серйозні надії на розширення конфедералізму в Північній Америці — це проєкт "Симбіоз" (Symbiosis), перший конгрес якого відбувся у вересні 2019 року в Детройті, США.

Хоча ці приклади відрізняються контекстом, характером, цілями, практикою, підготовкою, стратегією та учасниками, але все ж вони ілюструють як конфедеративна модель відіграє вирішальну роль в організації народних асамблей, здійсненні прямої демократії та створенні масового руху.

Демократичний конфедералізм у Рожаві

У 2012 році, незадовго до початку громадянської війни в Сирії, курдський регіон на півночі країни проголосив автономію та почав здійснювати низку революційних політичних змін, що вже практикувалися в курдських регіонах південно-східної Туреччини. Згідно з 96-пунктним Суспільним договором, який буде ратифіковано двома роками пізніше (в грудні 2023 цей договір було оновлено, тепер він включає в себе 134 пункти, а ознайомитися з ним можна на сайті проєкту Riseup 4 Rojava, — прим. ред.), курди створили суспільство, орієнтоване насамперед на місцеві громади відповідно до принципів фемінізму, екології та низової демократії.

Ця політична формація, відома як демократичний конфедералізм, була натхненна творчістю курдського лідера Абдулли Оджалана, на якого вплинув Букчин. Вона закликає до створення системи комітетів, у якій, залежно від розміру села, міста чи містечка, від 30 до 400 домогосподарств утворюють комуну, що приймає рішення в межах своєї території. Ці комуни, у свою чергу, надсилають делегатів до сусідської ради, яка потім надсилає делегатів до ради району — ради міста і прилеглих до нього територій. Далі представники комун направляються до Народної ради Західного Курдистану (курд. MGRK), до складу якої входять делегати з усіх семи регіонів, що входять до складу Рожави, більш формально відомої як Автономна адміністрація північної та східної Сирії (DAANES).

Кожна зустріч комуни відкрита для усіх жителів, включаючи молодь. Вона, як і решта жителів, також може брати участь в обговореннях. Відповідно до принципів міжконфесійності та багатонаціональності, існують квоти на представництво національних меншин і жінок. Водночас жінки є співголовами на кожній адміністративній посаді, а члени арабських, сирійсько-християнських, туркменських, єзидських та інших спільнот національних меншин також обіймають урядові посади.

Цей проєкт у Рожаві майже вдвічі більший за територію Бельгії й має ​​​​​​​на півночі 400 кілометровий кордон з Туреччиною. Через таке сусідство проєкт конфедерації перебуває під прямою загрозою, оскільки кидає відкритий виклик ідеї національної держави.

У січні 2018 Туреччина напала на Афрін — місто в найзахіднішій частині Рожави. Турецькі бойовики розграбували, викрали та змусили 350 000 жителів покинути свої землі. Через 3 дні після телефонної розмови з президентом США Дональдом Трампом на початку жовтня 2019 Туреччина знову напала на Рожаву. Окупанти вбили сотні мирних жителів, підірвали лікарні, знищили продукти харчування та інфраструктуру, знову вигнали зі своїх домівок понад 300 тисяч курдів, цього разу на схід від Євфрату.

Вторгнення та етнічні чистки, вчинені Туреччиною, є гротескним нагадуванням про те, наскільки загрозливою є курдська конфедеративна система для авторитарних режимів через її стратегію, яка радикально відрізняється від національно-державницької. Конфедеральна структура, — з її акцентом на різноманітності та повагою до культурної неоднорідності, — перебуває в прямій конфронтації з проєктом національної держави, де головний акцент стоїть на міфічній єдності та однорідності населення. Про це, зокрема, заявив президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Він, як і його попередники, впродовж десятиліть заперечує культурну самобутність курдів і розглядає цю демократичну модель як загрозу самому існуванню національної держави.

Курди підкреслюють, що сутність демократичного конфедералізму полягає не тільки в тому, щоб зробити місцеві структури більш чуйними до потреб місцевого населення, якими б буденними вони не були. Його мета — змінити саму природу політики як партиципаторного проєкту*здійснюваного всіма та кожним/ою задля розширення впливу людей у всіх аспектах їхнього життя. Демократичний конфедералізм також включає в себе сильну освітню складову. Бо він — насамперед зміна "менталітету" людини, яка бореться, як кажуть самі курди, самотужки у світі, де глобальний капітал проникає в кожний куточок життя. Конфедералізм спирається на взаємозалежність та мережеву структуру спільнот, заради зміни уявлення про те, що саме означає бути вільною людиною.

*Партиципати́вне управління (від англ. participate — брати участь) — це один із видів управління, заснований на участі людей, яких прийняті рішення стосуються безпосередньо. Наприклад, залучення до управління робітників підприємства; залучення місцевих жителів до прийняття рішень щодо розвитку їхнього району тощо.

"Етатиський менталітет виражається в уявленні про те, що люди в суспільстві не можуть керувати справами самостійно… Це менталітет, який держава постійно нав’язує людям. Своєю системою в Рожаві ми показуємо їм, що суспільство може робити це, коли мова йде про його інтереси", — пояснює Бозе Мелла, член ради Деріка, Рожава. Демократичний конфедералізм тут досягнув  суттєвих успіхів у розширенні прав і можливостей людей на місцевому рівні, не дивлячись на болісні випробування: тероризм, глибокі інфраструктурні проблеми; нестачу медикаментів та екологічний хаос, який почала Туреччина.

"Навіть [у розпал війни проти Ісламської держави], коли в нас нічого не лишалося, ми мали надію, — додає Сірін Алі, співголова комуни Дерік у провінції Камішлі в регіоні Чізре, ​​​​​​ — ​​​​​​​Перше, що ми зробили, це створили комуни, а після цього — ради, щоб люди знову повернулися до гуманності".

Серед багатьох викликів, що стоять перед регіоном, населення Рожави визнає, що в майбутньому зміцнення конфедеративного очного місцевого контролю є одним із найбільш значущих завдань. Це означає пріоритетну участь жінок і меншин — двох груп, традиційно виключених із політичної влади. Також боротьба включатиме і опір будь-якій політичній структурі, що схиляється до формування централізованої держави.

Попри це майбутнє всього проєкту Рожави зараз перебуває під серйозною загрозою. Ця політична та соціальна структура — один з найпрогресивніших прикладів радикальної конфедеративної демократії в історії. Тож сприяти її виживанню перед обличчям нещодавнього турецького наступу має кожен, хто вважає себе (про)феміністом/кою, прогресивним/ою або лівим/ою.

Асамблея асамблей “Жовтих жилетів”

З 17 листопада 2018 Францію сколихнув новий безпрецедентний суспільний рух. У той час як революційна діяльність історично відбувалася в Парижі, чи то під час Французької революції (1789), чи то під час Паризької комуни (1871), — сьогодні невеликі міста стали в авангарді цього руху.

На знак протесту проти останнього нападу уряду на робітничий клас сотні тисяч громадян одягли жовті жилети. Протестувальники перекрили шлагбауми та заблокували кільцеві дороги, а щосуботи вирушали на демонстрації до Парижа та великих французьких міст. З критикою суті представницької демократії та непідзвітності політичних еліт, "Жовті жилети" (Gilets Jaunes) швидко завадили будь-кому виступити від їхнього імені, попри спроби уряду кооптувати рух через вимогу до "Жовтих жилетів" призначити своїх представників для переговорів.

У той час як координація руху на національному рівні здійснювалася переважно через Інтернет, "Жовті жилети" з Коммерсі, невеликого сільського містечка на північному сході Франції, привернули увагу своєю безлідерною народною асамблеєю. Вони закликали організовувати місцеві групи "Жовтих жилетів" по-новому, через Асамблею асамблей.

На цей заклик відгукнулися. Наприкінці січня 2019 близько 75 делегатів, — як правило, за наполяганням організаторів, по одному чоловікові й одній жінці від кожної місцевої асамблеї, — з місцевих груп "Жовтих жилетів" знайшли свій шлях до Коммерсі. Вони зустрілися на вихідних, обговорили вимоги, стратегію та перспективи. Згодом вони доповіли іншим делегатам про дискусії, що відбулися на місцевому рівні, і обговорили, як "організувати Асамблею асамблей найдемократичнішим чином", тобто як структурувати її. Вони приділили пильну увагу контуру своїх повноважень, а отже відповідно і повноважень Асамблеї. Справді, делегати постійно нагадували одне одному про обмеження своїх мандатів або їхню відсутність, коли процес обговорення наближався до сфери ухвалення рішень.

Подібна відсутність ясності щодо меж мандата кожного делегата швидко призвела до виникнення серйозної напруженості щодо меж компетенції самої Асамблеї асамблей. З одного боку, учасники прагнули поважати автономію місцевих асамблей і утримуватися від виступів від їхнього імені без відповідного на те дозволу, а з іншого боку, вони хотіли бачити результати робочої координації між делегатами "Жовтих жилетів".

Бувши твердо налаштованими не повертатися додому із порожніми руками, делегати вирішили, що Асамблея асамблей, яку вони вважають "найбільш легітимною структурою "Жовтих жилетів", повинна випустити "що-небудь", щоб оприлюднити важливу роботу, виконану в цьому просторі. Вони хотіли показати широкому загалу, що вони роблять і планують робити, надати місцевим асамблеям основу для скоординованої роботи та пропозиції, які можна було б використовувати. Найбільше вони хотіли спонукати інших учасників "Жовтих жилетів" продовжувати діяти і підтримувати рух.

Оскільки на підставі опитування, в якому брали участь місцеві групи до початку Асамблеї, не всі делегати мали мандати на ухвалення рішень щодо офіційних вимог від своїх місцевих асамблей, тож вони виступили зі спільним закликом. Було вирішено, що тільки уповноважені делегати зможуть підписати ці вимоги; неуповноважені делегати повинні представити його для затвердження своїм місцевим групам відповідно. Крім вимог про соціальну і економічну справедливість, а також про захист соціальних прав, засудження репресивних заходів, висловлення своєї прихильності антирасистським, антисексистським і антигомофобним поглядам, вони закликали до участі у всезагальних страйках 5 лютого і 5 грудня 2019 року. Окремий заклик стосувався повсюдного створення народних асамблей.

Ця система відтермінування прийняття рішень до схвалення від місцевих асамблей згодом була прийнята як "дорадче" ("консультативне" — прим. ред.) або "орієнтовне" голосування. Тобто якщо делегат вважає, що ухвалення рішення виходить за рамки його мандата, оскільки це питання не обговорювалося і не вирішувалося їхньою групою, він бере участь у голосуванні, де приблизно висловлює те, за що, на думку делегата, проголосує його група. Далі він направляє цю пропозицію своїй місцевій асамблеї для ратифікації.

Як резюмував один делегат під бурхливі оплески: "Принцип полягає в тому, що рішення приймаються на кільцевих дорогах (тобто, безпосередніми учасниками протестів  прим. ред.), але кожен має бути в змозі сказати, до чого прагне асамблея". Це правило застосовувалося під час трьох наступних Асамблей асамблей: у квітні в Сен-Назері, у червні в Монсо-ле-Міні та в листопаді в Монпельє. Тоді зібралося близько 200, 650 і 500 учасників, включно з делегатами від місцевих груп і спостерігачами.

Як у невеликих робочих групах, так і на загальній асамблеї делегати обговорювали різні питання. Серед них були: референдум за ініціативою громадян (РІГ), місцеві народні асамблеї та муніципальні вибори, роль і структура Асамблеї, Народні доми, репресії, зв’язок із населенням, майбутні дії та стратегія.

Під час цих дискусій Асамблея асамблей послідовно прагнула вибудувати загальну політичну платформу і водночас обговорювати й вирішувати питання демократичним шляхом. Окрім цього, вона також намагалася уникати бюрократизації та централізації влади, зберігаючи місцеву автономію та розмаїття "Жовтих жилетів" — невід'ємну рису руху. Проте боротьба кожної організації з бюрократичними тенденціями не означає**, що вони не хочуть, щоб Асамблея проіснувала якомога довше.

**Варто розуміти різницю між бюрократією і потягом до більш організованної та ефективної діяльності. Бюрократія — спосіб побудови організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади й пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами й обов’язками, що визначають їх дії і відповідальність. Вочевидь, що бюрократія не має жодного відношення до спроб створення колективної домовленності групи, зустрічей з чітким регламентом чи залученням фасилітаторів. Навпаки, комплекс саме таких дій підтримує сталість організацій, регулює конфлікти та сприяє розвитку горизонтальності — прим. ред.

Дійсно, вони не тільки намагаються створити спадкоємність, розширюючи тематику попередніх асамблей, а й спираються на минулий досвід, наділяючи силою рішення, що були ухвалені людьми раніше. Однак початкова відсутність основоположного установчого документа, який зберіг би деякі правила і рішення від примх прохідної більшості, залишається одним із чинників нестабільності.

Асамблея асамблей сприймається її учасниками як можливість координувати дії "Жовтих жилетів", обмінюватися досвідом участі в нових типах організації між більш і менш експериментальними групами та надавати одна одній взаємопідтримку. Це також місце для формування спільних ідей, висування пропозицій, на які можуть спиратися місцеві асамблеї, та розробки дій, що можна проводити разом в дусі солідарності.

Однак думки розходяться. Одні хочуть створити координуючу структуру із сильною політичною орієнтацією; інші вважають за краще обмежити її та залишити у вигляді платформи для обміну думками, дискусій, пропозицій і дій. Тому питання про конкретний характер Асамблеї залишається відкритим.

Хоч би якою була відповідь на це запитання, зрозуміло одне: для "Жовтих жилетів" Асамблея асамблей не має бути "урядом", "структурою, яка перехитрила б місцеві групи" або стандартизувала б їхнє функціонування. Асамблея має поважати автономію місцевих асамблей. На відміну від обраних на п’ять років посадовців і віддалених від виборців представників, делегати "Жовтих жилетів" знають свої місцеві групи: як вони думають, відчувають, реагують, обговорюють і, зрештою, приймають рішення.

Делегати є частиною повсякденного соціального та політичного життя своєї групи, і вони занурені у свою практику. Те, що вони "представляють" Асамблеї асамблей, — це не "інтереси" їхньої місцевої групи, які вони мають захищати, а спосіб мислення, дискусій і дій, а також спільна воля, що виникла в результаті безперервної практики колективних обговорень і політичної діяльності. Ставки є високими: створити демократичний координаційний орган місцевих асамблей, підтримуючи при цьому принципи прямої демократії, що випливають з їхньої критики представницької системи.

"Симбіоз": до конфедерації муніципальних рухів у Північній Америці

Від Олімпії у Вашингтоні, до Джексона в Міссісіпі, через Черан і Оахаку в Мексиці численні рухи в Північній Америці обрали муніципальний рівень як майданчик для будівництва народних контр-інститутів. Одночасно з тим, як їхня організація спрямована на політичну роботу на місцевому рівні, вони діють згідно з аналогічною стратегією створення подвійної влади між інституціями столиці й штату. А в ширшому масштабі  народної влади. Для досягнення успіху ця стратегія пропонує об'єднати розрізнені місцеві сили. І дійсно, попри їхні радикально відмінні контексти, методи організацій і дій, розмір та історію, "кожна з цих організацій — членів "Симбіозу" (Symbiosis), — наочно демонструє політику подвійної влади в дії".

Саме з цієї точки зору колективний "Симбіоз" провів "Конгрес муніципальних рухів у Північній Америці" з 18 по 22 вересня 2019 в Детройті. Кілька муніципалістів-ентузіастів з різних куточків Північної Америки 2 роки спільно організовували Конгрес. Безсумнівно, творці "Симбіозу" невпинно працювали над створенням радикальної та нової структури прямої демократії, найдемократичнішим з доступних їм способів.

Завдяки підготовчій конференції до Конгресу, щомісячним референдумам і регулярним громадським зборам онлайн, організації-учасниці, що інтегрувалися до "Симбіозу", змогли безпосередньо вплинути на формування характеру та структури Конгресу, який їх збере.

Планувалося зібрати делегатів від рухів, які будують реальну демократію в усій Північній Америці, щоб вони могли зустрічатися один з одним, створити глибокі взаємозв’язки та обмінятися уроками, досвідом і ресурсами. Що важливіше, Конгрес мав стати відправною точкою для "континентальної конфедерації місцевих рухів, що будує подвійну владу через лібертарну демократію" — постійної конфедерації, структура якої визначатиметься самими рухами.

Таким чином, цей конгрес зробив перший крок на шляху до створення ситуації подвійної влади.

"Зрештою", — йдеться у запрошенні на Конгрес, — "нам знадобиться така конфедерація, щоб вивести нашу боротьбу за межі місцевого (муніціпального) рівня. Влада правлячого класу організована глобально, і для того, щоб демократія взяла гору, наша організація повинна відповідати цим масштабам".

І це була лише перша сходинка. Протягом 3 днів 150 осіб з усієї Північної Америки зустрічалися, обмінювалися навичками, знаннями та відгуками про свої проєкти. Вони разом дискутували та ухвалювали рішення щодо їхнього спільного майбутнього, беручи участь в роботі почергових дискусійних груп, загальному зборі та соціальному часі (інструмент соціальної орієнтації, що ґрунтується на нормах, переконаннях, звичаях і практиці окремих осіб або груп — прим. ttw). Обговорювалися такі питання, як структура конфедерації — було ухвалено рішення назвати її федерацією — у вигляді "ради, що розмовляє" (spokes council), двоетапна процедура прийняття рішень, що ґрунтується на продуманому поєднанні досягнення консенсусу й ухвалення кваліфікованою більшістю, спільне цілепокладання (points of unity — дослівно "точки єдності" — прим. ttw), група з обміну досвідом, організація щорічного обміну організаторами під назвою "Школа літнього Симбіозу" (Symbiosis Summer School), створення групи "Людей глобальної більшості" (People of the Global Majority), система розподілу адміністративної праці та організаційна група для наступного конгресу.

Оскільки остаточні результати цих організаційних обговорень на конгресі мають бути ще більш конкретизовані різними робочими групами, а потім прийняті місцевими організаціями-членами, цей процес натякає на деякі з проблем, які пов’язані зі створенням конфедерації.

Розробка процедур формування порядку денного, проведення дискусій та ухвалення рішень відбувалася онлайн ще до початку Конгресу і була відкрита для всіх членів організацій-учасниць. Втім делегати дуже скоро відчули себе ніяково у зв’язку з "надто складною процедурою", яка, на їхню думку, не давала достатньо часу для спілкування одне з одним або для розуміння того, навіщо всі вони зібрались. На їхню думку, вона була занадто сконцентрована на деталях ще не існуючої федерації.

Перш ніж ухвалювати будь-яке рішення, учасники вважали, що їм необхідно познайомитися один з одним. Вони мали поділитися своїм досвідом, розповісти про причини своєї участі, знайти спільні риси й відмінності, і, зрештою, подивитися, чи зможуть вони довіряти один одному та чи варті того всі їхні спільні зусилля. Іншими словами, спочатку їм потрібно було усвідомити, хто "ми", перш ніж думати про способи його увічнення.

Поряд із тим, як ідея об'єднання місцевих рухів для формування контр-влади мала сенс для залучених організацій, — зрештою, це було причиною їхньої зустрічі, — вони потребували відчуття спільності в управлінні конфедерацією. Це відчуття було потрібне, зокрема, щоб конструктивно використати обмежений час та енергію, які залишилися у них після участі у своїх локальних зборах.

Дане зауваження підкреслює один з основних спірних моментів у практиці прямої демократії. З одного боку, вона ґрунтується на особистих зустрічах, обговореннях та прийнятті рішень на місцевих народних асамблеях. Для цього необхідно, щоб люди знали одне одного, визнавали одне одного рівними і вчилися поступово, як думати, чути і спільно вирішувати проблеми.

З іншого боку, розширення прямої демократії через конфедерацію вимагає делегування рішень місцевих зборів певним членам через механізми, які знеособлюють владу. Це включає в себе відкликання, нагальну необхідність мандатів і ротацію, щоб запобігти захопленню влади професійними депутатами та, зрештою, їхньому пануванню.

Однак, якщо деперсоналізація делегованих повноважень і постійна ротація делегатів є умовами маштабування прямої демократії, — тобто створення колективної асамблеї, яка розвиває особисті стосунки один з одним, визнає один одного рівними та вміє спільно ухвалювати рішення, — то як забезпечити здійснення прямої демократії на конфедеративному рівні?

Попри те, що ця напруженість може посилюватися в засадничих для конфедерації моментах, як це було у випадку з Симбіотичним Конгресом (Symbiosis Congress), вона, тим не менш, залишається фундаментальним питанням для рухів, що приймають конфедерацію як інструмент реалізації своєї радикально-демократичної революційної стратегії.

Спротив гегемонії національної держави

У той час, коли термін "екоцид" вже неадекватно охоплює безліч незворотних людських наруг над земною екосистемою; коли кожен аспект суспільних відносин настільки всебічно опосередкований капіталістичними відносинами, що коментувати їх майже прозаїчно; і коли ізоляція та відчай, які пережили безліч людей, лише за кілька років переродилися із зневіри на фашизм, ми маємо вирішити питання про те, як знову надати людям владу та запропонувати їм відчуття справжньої спільності та товариства.

Історія вчить нас, що взаємодопомога, родинні зв’язки і солідарність найсильніші тоді, коли люди зустрічаються віч-на-віч у своїх спільнотах і можуть разом обговорювати, сперечатися та приймати рішення. Вони процвітають, коли архітектура, що підтримує пряму демократію, інституціоналізована: чи то Афінська агора, чи то Паризька комуна, чи то анархістська Іспанія, чи то Рожава, чи то Чоран і Ч’япас у сьогоднішній Мексиці.

Настав час лівим звернути увагу на створення тих інститутів, які пропонують етичний і структурний рельєф, за допомогою якого звичайні люди, — через зібрання, спочатку побудовані навколо місцевих проблем, а потім об'єднані у конфедерації для формування мереж, здатних кинути виклик гегемонії національної держави, — зможуть відновити наші стосунки з природою та один з одним, і побудувати нову, сміливу, осмислену політику.

Кінець другої частини.

Деббі Букчин, Сікстін ван Отрів

Грудень, 2019

Оригінал статті

Переклад на українську та первинна редактура: кода та S.
Вторинна редактура: Ешлі, Кос Кук, Вітя.
Корректура: S.

У пам’ять про Дмитра Пєтрова (Іллю Лєшего) — нашого друга і товариша; кандидата історичних наук МДУ, автора, перекладача і редактора низки книжок про Рожаву та курдську революційну боротьбу; співзасновника БОАК, партизана, вуличного борця-антифашиста, профспілкового активіста, екосаботажника і язичника — він стояв на зорі повстанського анархізму кінця 00-х у Росії, був затятим супротивником путінського режиму та будь-якого імперіалізму. Дмитро загинув 19 квітня 2023 у боях під Бахмутом, ні кроку не відступивши від власних ідей. Віддаємо честь його діяльності. Одного дня, друже, твоя мрія буде втілена в життя!

Якщо вас зацікавила ця стаття і тема Рожави (AANES) — рекомендуємо підписатися на Ukraine 4 Rojava.

Author

Quinchenzzo Delmoro
Низовина
Comment
Share

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About