Лівацький розбір фільму "Cocky – The Running Doctor" Світлани Баскової
«Повернення капіталізму в Росії автоматично повертає і проблематику класової боротьби. Та й марксизм стає знову актуальним. У Росії — особливо, адже у нас функціонує цей дикий капіталізм, описаний Марксом», — Світлана Баскова.
ВСТУП
Вважаю, що необхідно почати з того, що сама режисерка, Світлана Баско́ва, симпатизує марксизму, про що вона заявляла у інтерв’ю. Про це також свідчить її зацікавленість робочим рухом, що підтверджують картина «За Маркса…» та інші документальні фільми, які, на жаль, не такі відомі, як її треш-артхауси.
Фільми Баскової — неоднозначні вироби мистецтва, які можна критикувати, любити, ненавидіти, або все це одночасно. Але абсолютно точно, що вони не залишать нікого байдужим.
Картина, про яку піде річ в цьому есе, несе, на мою думку, важливий сенс, який містить в собі філософські протиріччя, соціальну та ідейну проблематику, і т. д. Це все ховається у «Cocky — The Running Doctor» за великою кількістю неадекватних та огидних моментів, які автор спробує пояснити.
Однак, не можна відкидати ту версію, що цей фільм не значить взагалі нічого.
Приємного прочитання.
І
Герой Пахома, лікар Євгеній, після монологу про бажання розповісти про абсурд не словами, а бормотанням, яке через свою недоречність зводиться до «пустоти мозкової функції», роблячи аналогію між ходом думок і діями героя та цим самим абсурдом, потрапляє в складну для нього ситуацію — при бігі він збиває жінку з помідорами, які після цього падають на землю, через що жінка вимагає у нього допомоги, звинувачуючи в тому, що він зіпсував їй вечерю. Євген допомагає, але йому ця проблема не цікава, він її не розуміє, бо ця побутова, примітивна та далека для нього ситуація ніяк не стосується його інтелектуальної роботи. Ця ситуація — ніщо, порівняно з тими цілями, які він поставив собі. Треба зрозуміти, що герой Пахома — інтелігент, а жінка — проста людина. Нам зрозуміло, що при таких соціальних ролях їх філософії різні не тільки як такі, але й на різному рівні. Євген називає помідори, те, що є важливим для жінки, «поганю» та починає демонстративно чавити їх, показуючи свою зневагу до її проблем. Вслід за цим головний герой починає дірявити овоч пальцем, озвучуючи, що він схожий на мозок, тобто такий ж пустий. До того ж він всюди бачить свою роботу, навіть в тому, що чуже йому, та вважає її своїм «Я", що прямо демонструє репліка «Моя робота — це я. Що всередині мене». Цього жінка, само собою, не розуміє, та впадає в шок від неадекватної, на її погляд, поведінки персонажа.
Ці обставини є метафорою на стик двох світів, причому самий справжній, бо Євген буквально протаранив жінку, або, скоріше, вони один одного. Вона настільки чужа для нього, що він навіть не розуміє, жінка це чи чоловік, і чи людина вона взагалі.
ІІ
На 8:28 Євген заходить до себе в кабінет та починає новий, зупиняючись на істеричний сміх, монолог про жінку, яка приходить за його послугами. Вона 2 роки їсть брудні сливи, які всюди, а потім дивується, що кожен квартал вона вагітна. Герой озвучує, що йому вже це все набридло, але він знайде в собі сили далі ненавидіти страшні сливи.
Євген також розповідає, що, вивчавши тканини слив, він знайшов в них індонезійський грибок «Фейтон», який привезли солдати Колумба з Америки — символу капіталізму. Він умертвляє свідомість, але свідомість при цьому залишається в комфорті, не розуміючи, що матерія руйнується. І тільки Женя, як лікар, розуміє, що свідомість знищується та стає заміною самої ж себе.
Він пояснює, що сливи, потрапляючи всередину, перетворюють людину на раба. Від цього впливу не може врятуватися і сам герой, бо вони всюди. Він «перестав говорити сам з собою, а говорить тільки зі сливами». Євгеній наголошує на обмані різноманітної пропаганди про безпечність слив та про спасіння від них.
На прийом до героя приходить та сама жінка, яка постійно вагітніє. Женя жаліється комусь по телефону, що дуже виснажений. По його зневажливому тону до дівчини стає зрозуміло, що він не сильно радий її бачити. Він пропонує їй піти та багато не говорити, бо «занадто багато вух». Після цього герой Пахома засовує руку під спідницю дівчині, а потім дістає звідти ті самі сливи, які він з істеричним сміхом давить в руках.
Можна припустити, що тут спробували в якійсь мірі зобразити виробництво та розподіл при капіталізмі, де сливи — допоміжна сировина і результат виробництва, коли ж дівчина та Женя — робітники та, у випадку з жінкою, водночас знаряддя виробництва. Вона народжує їх, а потім їсть, щоб підтримувати робочу силу та можливість повторювати цей процес. Але так як споживання при сьогоднішній економічній системі направлене на сліпий гедонізм, з умовою того, що робочий не втратить від нього робочу силу, а не на гармонійний розвиток людини, свідомість руйнується та наповнюється догматами, відповідними життєвим обставинам, стаючи заміною себе ж. Вагітність набула систематичності. Дівчина потрапила у стихійний цикл виробництва, який не в силах змінити самостійно, а потребує допомоги знаючих людей, таких, як головний герой.
Хоч Євгеній й ненавидить продукти споживання, культ гедонізму та товарний фетешизм, але втекти від цього він не в змозі, бо це все закладене в саму економіку, в якій він живе та бере участь, тому «розмови зі сливами» — закономірне вираження товарного фанатизму. І все ж, відмінно від дівчини, Женя, оскільки він навчений інтелігент, розуміє в чому саме проблема та має сили на ненависть до цього.
ІІІ
На 21:03 ми можемо спостерігати сон Жені, де в карикатурному вигляді зображена «Таємна вечеря», персонажі якої відверто висміюються, так як їх зобразили оголеними маргіналами. На місці Ісуса, в центрі, сидить вагітна дівчина, яка розсипає по тарілках не саму апетитну страву всім присутнім за столом. На неї всі кричать та ображають, за виключенням Євгенія, демонструючи ненависть до своєї кормилиці та до огидної їжі, тобто до виробництва та розподілу. Незабаром процес повторюється, але не цей раз дівчині всі вдячні, а один із присутніх навіть зізнається, що все ж любить її, не дивлячись на те, що недавно лаяв. Після прийняття їжі, споживачі починають в стражданнях блювати. Це демонструє двояке відношення споживачів до споживаного, яке вони водночас ненавидять, але водночас й обожнюють, не звертаючи увагу на те, що страва абсолютно огидна та шкідлива.
Після цього головний герой прокидається у себе в кабінеті, де проводиться лекція про мозок та свідомість. Євгеній майже відразу після пробудження починає мастурбувати, показуючи, що цей сон йому не просто сподобався, а він його збуджує. Це дає підтвердження вищесказаному, що фанатизм, тут він зображений прямо сексуальним потягом, не обійшов навіть героя-інтелігента. А також через крайність показується, наскільки сильна та збочена зацікавленість споживача товаром. Після завершення, Женя починає слухати лекцію, де йдеться про сприйняття мозку. У ході лекції лектор приходить до висновку, що «верблюд без головного мозку відмовляється від верблюдячої колючки». Верблюд тут є робочим, а колючка — товаром. При цьому можна згадати світогляд Фрідріха Ніцше і прийти до висновку, що лектор під «верблюдом» має на увазі широкі слої населення. По цьому можна зрозуміти, що викладач просуває капіталістичні відносини, говорячи, що тільки ідіот без мозку піде проти системи, оскільки при такому розкладі він не отримає свою колючку, так як він її не контролює.
Але один зі слухачів ставить лектора в ступор, запитуючи, чи помре голуб без головного мозку, якщо буде сидіти на купі зерна. Під цим розуміється, що у голуба вже є це зерно (результат праці), він його контролює, відмінно від колючки верблюда, яку він тільки має отримати від іншого, тобто товар відчужений від нього. Усунення відчуження потребує того, щоб робочий сам розпоряджався результатами своєї праці, та мав у розпорядженні засоби виробництва, щоб контролювати розподіл (сидіти на ньому).
У відповідь викладач може тільки повторювати свій тезис про верблюда, з чого Женя кожен раз сміється, підкреслюючи положення лектора.
Коли герой Пахома засвоїв, що йому треба зрозуміти та змінити роботу людського (верблюдячого) мозку та свідомості, він побіг просити допомогу, щоб проникнути в Інститут Мозку, який займається його проблемами, щоб «розколоти систему». Євгеній завіряє, що це не так складно, як думає більшість, в тому числі його вороги, які, більш за все, є представниками інших ідей, бажаючими підкорити свідомість мас собі.
IV
Після отримання допомоги, головний герой біжить на фабрику по виробництву медикаментів, де зустрічає того самого лектора, який починає нахвалювати виробництво та фабричні технології. Женя ж говорить лектору, що «у нього є формула волосся», яке впродовж усього фільму люди дістають з рота. Іншими словами, Євген знайшов як працює те негативне ідеальне, яке в результаті лізе з людини та приймає форму бридкого матеріального, як клубки волосся. Волосся, тобто негатив, лізли з жінки, коли головний герой розчавив її помідори, як приклад. Але ідеальне не можна роздивлятися у відриві від обставин, які залежать від виробництва, яке нахвалює лектор, а виробництво не вийде розглядати в розриві від людини, тому Женя шукає «ту саму людину», на якій він зможе провести дослід. Але ця особа має мати пряме відношення до виробництва, тобто це повинен бути пролетарій, так як щоб контролювати розподіл треба контролювати виробництво, яке в тому числі відкриває контролюючому можливість створювати обставини, від яких залежить ідеальне, та навпаки, від ідеального матеріальне (вплив базису на надбудову, й навпаки). Лектор показує герою Пахома того самого найкращого робітника, при цьому, більш за все, нерозуміючи дійсних намірів Євгенія. Женя заявляє, що саме ця людина (пролетарій) — сенс його життя, найкращий виробник ліків та найрозумніша людина.
Далі ми бачимо діалог між робочим та Женею, де перший відповідає на висказування головного героя про свою важливість, яку доводять наукові дані, тим, що йому абсолютно все одно на амбії Євгена, бо у нього «не сходиться на конвеєрі». Але Женя не здається й продовжує стояти на тому, що пролетарій — людина його життя, у відповідь на що робочий його проганяє та обзиває дурнем. Герой Пахома, не дивлячись на те, що «найрозумніша людина» є «верблюдом», продовжує радісно розповідати про свій експеримент. На цьому моменті нам знову демонструють протиріччя між інтелігенцією та робочими. Женя подає пролетарію його роль з позиції науковця, ставлячи акцент на великих відкриттях, що робочий чує тільки як «я тебе розріжу ножем». Йому все одно на великі цілі, його хвилює те, що вдома чекає сім’я, а ще завтра знову на роботу. Євгеній цього не розуміє та продовжує твердити, що це «ідея його життя», але робочий дає чітку та показову відповідь: «Твого, але не мого життя». Пролетарій наголошує на тому, що його ідея — це підняти країну на ноги, щоб вона годувала його сім’ю, тобто дала ту саму «колючку». Після істерики робітника, вони обоє визнають, що нічого не розуміють, що є результатом невдачної подачі Євгенія, його ігнорування проблем побутового рівня та протиріч. Коли робочий в котрий раз показує свою неприязнь до Жені, головний герой каже йому нікуди не йти та залишатися тут, поки він відійде, а робочий відповідає, що він не в силах відійти від станка, бо його оштрафують і буде він «комуністичним елементом», якби підтверджуючи тезис лектора про верблюда і колючку. Поки Женя відсутній, до явно стурбованого робочого ззаду підкрадається та сама вагітна жінка, яка б'є його по голові ключем, не дивлячись на те, що це був найкращий робітник. Це демонструє нам, що капіталістичний розподіл та виробництво роблять з робочим, який хотів їх «ставити на ноги».
Після вбивства підбігає стурбований та засмучений Євгеній. Він сідає над трупом та говорить, що »залишився сам зі своєю ідеєю», на що й розраховували вороги. Він відходить від тіла, а вслід відразу підбігає вагітна та ще один чоловік, беруть мертвого робочого та відносять на койку. Женя не знає, хто це зробив, тому стоїть разом з вбивцею та жаліється на невдачу. Жінка каже, що цей робітник був потрібен їй самій, бо він найкращий. Ще вона готова надати головному герою іншого робочого, який, зрозуміло, лише подачка, але не потрібна людина. Женя це розуміє та роздумує, що ж робити з новим чоловіком. В ході роздумів він приходить до того, що якщо сенс життя постійно змінюється, тече через пальці, то, можливо, життя, яке втратило сенс — це і є справжнє життя. У цьому висновку можна впізнати ідею екзистенціалізму про закинутість людини у цей світ, який не має сенсу, але людина його сама створює відносно себе, борючись таким чином з абсурдністю життя. Можна припустити, що герой віддається цьому абсурду, звітуючи про це вже словами, а не бормотанням.
V
На 43:09 вищезгадана жінка везе пацієнта по темному коридору. З часом вона починає плакати та говорити, що «любить його», не дивлячись на те, що недавно абсолютно холодно віддала його під ніж, але при цьому між слів лаїть і говорить, що ненавидить. А також стверджує, що він «мусить погодитись» на операцію, коли того вже голого везуть до головного героя, який радісно приймає його на процедуру.
Лікар дуже хвилюється перед «операцією свого життя», але готується до того, що це «відбудеться зараз». Він починає планувати та розраховувати дії, та в процесі підходить чоловік, який починає по ходу планування висловлювати Євгенію думку про важливість Бога і сенсу життя, яке заключається в тому, щоб «пізнавати Біблію та безкінечне». Женя майже не відволікається на нього та продовжує продумувати операцію, дуже хвилюючись і роздумуючи над нею. Але чоловік зауважує, що необхідно лікувати не тіло, а саме душу.
Женя не витримує та, хоч й спокійно, але говорить чоловіку не заважати та йти геть. Герой Пахома описує операцію, як слідкування за правилами та пунктами, з чим незгоден релігійник, який настоює на тому, що без 39-и книг Біблії та допомоги Бога не можна таким займатись, у відповідь на що головний герой називає його метод «наркоманською маячнею» й просить піти геть і не заважати йому працювати. Головний герой починає просто ігнорувати чоловіка, поки він продовжує говорити про безсилля медицини, важливість молитв та пізнання сенсу життя через Бога. Але врешті решт Женя не витримує і посилає релігійника, після чого він починає більш агресивно настоювати на своєму, а в результаті починає душити Женю та кричати про те, щоб той «відкрив серце небу». Євген виривається та піднімає верхній одяг, якби відкриваючи серце, але відштовхує чоловіка, який знову почав говорити йому про сенс життя, та повертається до пацієнта.
Це дуже показова сцена, яка демонструє протистояння між матеріалізмом та ідеалізмом, а також між двома інтелігентами, які представляють два різних напрями. Всю сцену нам показують, що ідеаліст відволікає Женю від операції та лякає невдачею. При незгоді чоловік нападає на героя, ілюструючи агресивність догматичної політики сучасної релігії. Догматик старається направити Євгенія на сенс життя, який, як ми побачили, не менш агресивний та хаотичний, ніж абсурд, до якого прийшов герой Пахома.
Далі нам показують того самого лектора, який сидить біля пацієнта та читає про Прохора і Дашкіна. У процесі читання сюжету, де Прохор відбився від рук і його перестає цікавити риба, лектор приходить до висновку, що краще писати самому, ніж читати. Він бере папір, кладе на обличчя пацієнту й починає писати свою розповідь прямо на обличчі лежачого. Текст про те, як цей ж пацієнт лежить та довго думає до того моменту, поки у нього не лопнула голова.
Пізніше приходить Женя. Він підходить до пацієнта і перевіряє пульс. Він помер. Головний герой стурбований, бо йому треба працювати. Лектор в цей момент все ще пише, але вже не на обличчі. В операційну прийшла та сама жінка. Женя підходить до дверей та відчиняє їй, після чого вони підходять до тіла. Головного героя починає трусити, та він чесно зізнається, що чоловік помер, у відповідь на що жінка починає страждально звинувачувати Женю, питаючи раз повз раз, що ж він зробив, хоча Євгеній не робив нічого.
Нам показують кадри того, як у форми заливають сталь, на фоні чого головний герой каже, що цей чоловік — не та людина, що його треба відправити в морг. Жінка плаче та каже, що любе цього пацієнта будь-яким. Вони повторюють ті самі речі ще декілька разів, але Женя оголошує причиною те, що все ж це не та людина. Жінка підходить до мертвого та починає над ним плакати, говорячи, що забере його. Поруч з ними весь цей час сидів лектор, який, не звертаючи уваги, продовжував писати свою історію.
Ця вся ситуація дає нам зрозуміти, що чоловік, якого дали Жені, був не просто подачкою, а справжнім капканом для нього. Жінка почала грати трагедію тільки тоді, коли пацієнт помер від операції, так як виробництву та розподілу, які являє собою дівчина, необхідні робітники, незважаючи на протиречивий вплив на них. Перед цим вона холодно віддала чоловіка Євгенію, але дорогим їй він став лише тоді, коли його відсутність дала про себе знати на виробництві. Передбачення догматика збулися, від чого він, тобто релігія, також виграв, не дивлячись на те, що помер чоловік якраз через противників Жені. Вони скористалися головним героєм та пацієнтом, написавши на них свою історію, що продемонструвала нам сцена з лектором, який теж сторонник ворожих Євгенію ідей.
Після цього всього головний герой хоче зробити операцію на собі ж, говорячи, що стане щасливим. Все те, про що він мріяв, він зробить зараз з собою.
VI
На 57:42 два героя, лектор та Женя, після якогось проміжку часу, що видно по їх вигляду, сидять за столом, п’ють і розмовляють про справи один одного, а також про ту операцію. Їх діалог розкриває, що лектор все ж набожна людина, яка ходить в церкву. Євгеній, по якому видно, що він став більш приземленим, не в захваті від цього, хоч й знав, що його співбесідник давно відвідує храм. Головний герой жартує над ним, відштовхуючись від цієї теми. Лектор стверджує, що Бог, хоч й «маленький», але є, на що Женя відповідає, що той мало працює, а після цього прирівнює віру співбесідника до анекдоту. Потім вони випивають за Христа, що теж не обійшлося без жартів Жені.
З часом вони переходять до суперечки про консерву, а потім плавно переходять до планування та процесу операції. Це все відбувається в атмосфері неприязні співбесідників до один одного. Євгеній кілька разів каже лектору, що той, взагалі-то, розмовляє з хірургом, а не з аби ким. Лектор просить, щоб Євгеній перестав випендрюватися, на що головний герой відповідає, що у нього добре поставлена рука, тому він просто вдарить лектора, незважаючи на те, що вони «друзі».
Герой Пахома жаліється на те, як довго він шукав потрібного пацієнта, порівнюючи ці пошуки з пошуком Бога, що повинно бути знайомим співбесіднику. Він розповідає про те, як сильно він радів та хвилювався, коли побачив, що «везуть його сенс життя». «Я — хірург. Але нічого ти не розумієш», — заявляє Женя лектору. Він продовжує, та розповідає, що йому цей пацієнт був настільки дорогий, що він відмовився від асистентів, він зробив все сам. Його сила волі — сталь, що підтверджують кадри з її заливкою по формах. Він спеціально вкрав наркоз, щоб зробити все самому. Женя розповідає, що у пацієнта не було родичів, але його лікування — це була ціль героя, тому його родичі повернулись до Євгенія та йшли до пацієнта. Цим підкреслюється вся турботливість героя по відношенню до мертвого, неначе це й справді робили рідні йому люди. І тільки коли він помер, лікар зрозумів, що операцію треба було робити не йому. Герой Пахома розповідає далі, але лектор перебиває його та каже, що це «клятва Герострата», що є антонімом клятві Гіппократа, яка несе за собою високі моральні якості, коли ж при першій пацієнт є лише матеріалом, над лікуванням якого можна сильно не старатися, якщо воно не несе особистої користі «лікарю». Головному герою, зрозуміло, неприємно чути таке тяжке для медика звинувачення, на яке він відповідає погрозою, що зараз точно поб'є співбесідника. Але він просе лектора закрити рота, після чого випиває. Далі Женя продовжує розказувати про те, як він здивувався від почуттів, які принесла смерть пацієнта. Розказує про відповідальність, яка в результаті повернулась до нього. Також він каже, що все ж не осмілився проводити на собі операцію.
Лектор починає звинувачувати головного героя, що він вказав йому на правильну людину, але той помилився, і за це несе відповідальність перед Богом, що йому нема прощення. Він дістає книгу, де показує Євгенію його помилки, говорячи, що той зайшов дуже далеко, що йому повинно бути соромно, що він «лайно». Засмучений головний герой заснув, а його співбесідник говорить, що той більше не хірург, що йому краще піти в танці, що зараз його вихід. Жені сниться, як він голий спить на стільці, а лектор одягає йому колготи, зі словами, що вже час виходити. Після цього Женя починає танцювати під музику. Героя (його ідеї) якби виставляють на показ, на посміховисько. Роблять акцент, що після невдачі його більше не виходить сприймати серйозно, а тільки як розвагу. Пізніше до нього підходить лектор та каже, що той зробив правильно, що пішов танцювати, що він буде в цьому краще всіх, тобто кращий серед посміховиськ, при цьому він наповнює його колготи помідорами, тобто знижує інтелектуальний статус ідей, зводячи їх до «верблюдства».
Наступна сцена показує, як герой Пахома вже прокинувся та продовжує стверджувати, що він — хірург після того, як лектор запропонував випити за хірургів. Видно, що Женя засмучений та водночас злий, а лектор навпаки, радий.
Євгеній починає блювати після того, як закусив. Лектор каже йому не хвилюватися, бо він «любить його». Лектор каже йому випити пива, чим знову змушує блювати. Женя просить співбесідника дістати геніталії та покласти на стіл, що лектор й робить. Після цього Женя робить те ж саме. Вони починають мірятися ними в блювоті, в абсолютно гидких обставинах, при цьому ображаючи один одного, демонструючи ворожнечу двох ідей ще ясніше. У цей момент до них заходить вищезгадана жінка, яка пропонує їм все ж розійтись,ставлячи акцент на нейтралітеті, але Женя починає погрожувати їй та обзивати.
На 1:12:51 головний герой та лектор знову сципилися. Лектор продовжує звинувачувати Женю в тому, що той зробив операцію не тому, називаючи його «мудаком». Він ставить героя Пахома перед фактом, що він вчив його, але він помилився. По Марксу, комунізм може настати тільки послідовно після розвинутого капіталізму, який закладає фундамент під будування нового ладу, тому те, що лектор «вчив його» є метафорою на цю частину марксизму. Після цього зав’язується бійка, в якій вони рвуть один одному одяг, в момент чого Женя старається виправдатися. Жінка приходить їх рознімати, але в результаті може тільки кричати.
Ми можемо спостерігати, що під кінець обидві ідеї стають маргінальними алкоголіками. Вони обидва стали такими через те, що головний герой потрапив у пастку.
Останні хвилини фільму Женю показують зовсім маргінальним люмпеном, який просить на вулиці милостині (підтримки людей). При цьому він незрозуміло бормочить, бажаючи донести свої думки. Але в основному він отримує не підтримку ідей, а матеріалізовану форму негативних емоцій — волосся, яким йому плюють в миску для грошей, та стусани.
