Автор: Бачинська Вікторія.

У час воєн мистецтво як правило активізується, пробує себе в нових жанрах і формах, щоб виразити опір. Так само і в Україні під час повномасштабного вторгнення було написано багато академічних творів на воєнну тематику з функцією витримки в протистоянні. Серед них можна назвати: «Симфонія незламності», «Ода неподоланим», «Сталь. Фіалка. Лють» Олега Безбородька, «Bucha. Lacrimosa» Вікторії Польової, «POST» Святослава Луньова, «Vox humana» Романа Григоріва, опера «Матері Херсона» Максима Коломійця, «Переможна симфонія» Золтана Алмаші і багато інших.

Ми знаємо багато зразків класичної музики минулих часів, теми яких присвячені війні. Це і «Квартет на кінець часу» (1941) Олів’є Мессіана, що був написаний в концтаборі. І «Ленінградська» симфонія Дмитра Шостаковича як найвідоміший символ радянському опору нацизму. Вже після воєн були створені «Літургічна симфонія» (1946) Артюра Онеггера, «Уцілілий з Варшави» (1947) Арнольда Шенберга та «Воєнний реквієм» (1962) Бенджаміна Бріттена.

Воєнно направлена музика буває декількох типів:

—       Героїчна

—       Скорботно-плачевна / реквіємальна

—       Іронічно-саркастично антивоєнна

—       Амбівалентна (з подвійно направленим сенсом)

—       Сакрально переосмислена, метафізична

З героїкою виникають деякі питання — при реалізації на практиці часто такі твори стають схожими на «агітки». Мистецтво яке воно є — багатошарове, парадоксальне, багато в чому ірраціональне, а агітація — лише інструмент у вмілих руках пропагандистів. У справжнього мистецтва немає конкретної мети — воно просто існує, як сама природа, а твориться, як гра. Уявна мета може бути у композитора при написанні, але твір мистецтва завжди ширший за самого митця і будь-які рамки відторгує сам по собі.

До скорботної тематики питань менше. Ця музика збуджує слухача своєю щирістю, інтимністю та суб’єктивністю, на відміну від об’єктивної героїки. Серед українських воєнних творів до них відносяться «Bucha. Lacrimosa» В. Польової і «Vox humana» Р. Григоріва. Твір Польової присвячений одній з найстрашніших трагедій війни, написаний для складу скрипки і камерного оркестру. Плач скрипки виражає скорботу за стражденними душами померлих українців в Бучі. Що ж може бути не так? У своїй рецензії на Київ Музик Фест-2025 я писала: «Українська музика любить виражати страждання і жертовність заради мети і боротьби проти несправедливості. На кінцевий результат і реальність їй байдуже, головне довести свою правоту героя-жертви». [1] Ця фраза стосувалася твору В. Бібіка «Плач і молитва», але частково стосуються і твору Польової. «Vox humana» ж вирізняється тим, що написана для виконання ракети (MRLS BM-27 Uragan) і камерного оркестру. Григорів це трактував як жест звернення до світової спільноти щодо жахливої ситуації в Україні, але в цьому можна побачити натяк на мілітаризацію мистецтва. Музика стає інструментом опору, а не автономною практикою.

До іронічної категорії воєнної музики можна віднести твір О. Шмурака «Відповідь риб святому Антонію». Здавалось би, який може бути гумор чи іронія в такий важкий час. Але Шмурак деконструює сакральний образ проповіді Антонія рибам і реконструює його в перевернутому форматі, та ще й з політичним підтекстом (риби — українці, які не хочуть, щоб їм «проповідували» без їх дозволу) — утворюючи навіть не постмодерну іронію, а метамодерну постіронію. Така художня образна винахідливість трапляється нечасто.

До амбівалентної творчості в першу чергу в історії музики відносився Шостакович. Йому заборонено було прямо виражати антирадянські ідеї, тому свій протест в музику він вкладав «між строк». «Кто понял, тот поймет», як-то кажуть. Тож в його симфоніях героїчний оптимізм і трагіка співіснують, прямо як стандартне життя людини в СРСР.

Метафізична воєнна тематика — це неперевершений «Квартет на кінець світу» О. Мессіана. Твір був натхненний релігійною ідеєю Апокаліпсису (книга Одкровення), що притаманно Мессіану. Божественне ірреальне в нього виводиться в соціальний цілком реальний контекст. Але закінчується все не героїчно-переможно, а кінцем світу. І в цьому кінці світу людство нарешті знаходить спокій і приходить до Бога. На мою думку, хоч і з елементом містики, але цей твір наймудріше відображає жах війни. Не через страх, не через епічність і не через сльози — а через надлюдську екзистенційну, вищу проблематику.

Яскрава мета української воєнної музики — мобілізувати сили народу, підняти патріотичний дух. Задля такої ідеї наше мистецтво звертається до традиційних старих зразків, що асоціювалися з величчю — і як не дивно, вони радянські, соцреалістичні. Як зазначають дослідники, парадокс патріотичного мистецтва полягає в тому, що декларуючи відрив від радянсько-імперської традиції, воно часто продовжує її принципи.

Наприклад, в «Симфонії незламності» О. Безбородька є чітко окреслені «хороші» і «погані», шляхетні герої і огидні вороги, і перемога «правильних» — лише питання часу. (Втім, така спрощена ідейна картина симфонії не скасовує її професійної і майстерної реалізації). Симфонія має 5 частин з програмними назвами — «Мрія», «Пошесть», «Попіл», «Воля», «Птах». Безбородько застосовує у творі алюзії та цитати з українських та російських музичних творів, протиставляючи та показуючи їх відмінність на рівні символів і образів. В своїй дисертації Є. Єременко пише: «У першій частині — «Мрія» — автор використовує мелодію з улюбленої ним однойменної фортепіанної п’єси Миколи Лисенка; у другій — «Пошесть» — алюзію на пісню «Во саду лі, во городі» та цитату з мелодії російської народної пісні «Ах ви сєні моі сєні», які у гротесково-саркастичному дусі перетворилися з пісенного жанру на марш та поступово трансформуються в алюзію на тему з інтродукції першої частини Першого концерту для фортепіано з оркестром П. Чайковського як символу російської «культури»». [2]

Той же Єременко погоджується з музикозначою позицією І. Тукової, одної з основних провідниць української воєнної музики в західну спільноту як інструменту опору. Вона пише: «Роботи, створені під час війни в Україні, забезпечують чуттєву взаємодію з реальністю та її конструювання, таким чином сприяючи формуванню національної пам’яті. Загалом, багато нових композицій, присвячених темі війни, переосмислюють і показують шляхи подолання травматичного досвіду війни, що проявляється в різних формах, таких як жалоба за загиблими, мрії про перемогу, ствердження безперервності життя, віра у світло і перемогу добра, серед іншого». [3] Але, на мою думку, в основному воєнні українські композиції:

А) НЕ «забезпечують чуттєву взаємодію з реальністю», а лише будують нові ілюзії і зручний безпечний символічний вимір;

Б) НЕ «показують шляхи подолання травматичного досвіду війни», а лише закріплюють образ жертовного перманентного страждання і несправедливості.

Але є вдалі приклади воєнної української музики. Яскравим зразком авторського професіоналізму і до того ж політичної незаангажованості є твір «POST» C. Луньова. Ця електроакустична композиція поєднує візуальний та аудіо- ряди, які презентують асоціації зі страшними картинами війни — звуки ракет, що падають, перезаряджання зброї, крики, відчуття жаху. Композитору ніхто не забороняє мати політичну позицію, і Луньов її формулює — в описі до відео на Youtube він 28-ма мовами світу висловив своє звинувачення — «J’accuse» (відсилка до статті Е. Золя). Але це не робить його твір вузьким і обрамленим рамкою патріотичного сприйняття. У музиці панує відчуття адекватного світосприйняття, а не емоційної істерії. І. Тукова про цю композицію висловилася так: «Мабуть, це найправдивіше і найстрашніше з відомих мені суто мистецьких свідчень про перші місяці повномасштабного вторгнення. Передані у звуках хаос, темрява, відчай. Напружене вслуховування в себе і в інше. Композиція ніби народжується з темряви (самотній звук, що з’являється начебто сам по собі, чорний прямокутник екрану), поступово починають проглядатися окремі тіні та силуети, прослуховуватися нібито знайомі звучання. Але, як не намагаєшся розгледіти і зрозуміти ці тіні та натяки, не встигаєш. Звук переходить у крик, а крик — у вибух. Катастрофа, що знищила все. Post яку вже нічого не відбуватиметься». [4] Оповідь про катастрофу, після якої вже нічого не відбуватиметься, ріднить твір з ідеєю «Квартету…» Мессіана.

То які проблеми ми побачили? Крім просто сумнівної ідейної орієнтації, ситуація з ухилом академічної воєнної музики в сторону агітації призводить до прямих економічних наслідків. Багато людей спостерігають наступне: будь-яка ініціатива, якщо вона апелює до національного чи героїчного, автоматично сприймається як позитивна незалежно від її художнього рівня, а  проєкти з очевидними естетичними вадами отримують державні нагороди, гранти, премії, залишаючи справді значущі явища невидимими. Це аж ніяк не стимулює сучасну композиторську молодь писати якісно, а стимулює заробляти гроші на мейнстрімі.

То що ж нам робити? Згадаймо приклад європейських країн після Другої Світової Війни, згадаймо геніальні зразки воєнної і поствоєнної музики Мессіана, Бріттена. Вони не будували всесвіт коміксів Marvel з героями та антагоністами, а рефлексували над ситуацією. Не спиралися на соцреалістичний спадок радянщини, а творили в новому історичному контексті. Тож не озираймося назад, і не очікуймо спасіння в майбутньому: в наших руках тільки теперішнє і його ми можем будувати.

1. https://pniabzyk.com/kyiv-music-fest-na-perehresti-shlyahiv/

2. Є. Єременко «Нові художні реальності в творчості українських композиторів кінця ХХ — початку ХХІ століть: інтерпретаційні аспекти», с. 112

3. Tukova I. Vox Humana of War: Ukrainian Art Music as a Mode of Resistance (2022–24). Musicology Today. С. 7

4. Тукова І. Святослав Луньов. Музика пам’яті, музика надії. The Claquers